Я вмію стрибати через калюжі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Увечері крізь прочинені двері я бачив, як батько розмовляв з матір’ю, що штопала мої шкарпетки. Він казав:

— Ми повинні гартувати його, Мері. Нехай вчиться витримувати удари в обличчя, хоч би які болючі вони були. Бо якщо оберігати його від них, то потім його битимуть по потилиці і то як! Це страшно, що й казати, але нічого не вдієш. Час уже думати не про дитину, а про дорослого і про його майбутнє. Я знаю, який це ризик, але хочу, щоб він пішов битися. Бо інакше може вийти так, що від синців ми його врятуємо, а серце розіб’ємо. Ні, як на мене, то нехай краще ризикує. Може, я помиляюсь, але ладен закластися на що завгодно, що так воно буде краще.

Мати щось сказала йому.

— Знаю, знаю, — відповів він, — але треба піти на ризик. Я теж страшенно боюся цього, але в найгіршому разі він матиме гулю на лобі й два-три синці… Не хотів би я бути на місці того хлопця Макінтайра, — додав він по короткій паузі і, відкинувши голову, стиха засміявся.

Мати уважно дивилася на його освітлене лампою обличчя.

16

Бійки відбувалися після уроків. Того дня, коли мала відбутися бійка, всі в школі ходили збуджені й схвильовані. Дівчата раз у раз погрожували, що розкажуть учителю, а хлопці кляли найвідоміших ябедниць останніми словами, після чого ображені дівчата, задерши носа і метляючи кісками, йшли з подвір’я, супроводжувані гнівними поглядами всіх тих, хто зневажав доноси.

Але потрібна була неабияка сміливість, щоб справді донести вчителеві, коли вся школа з нетерпінням чекала бійки, а тому дівчата, що вважались ябедницями, із загрозливим виглядом підходили до шкільних дверей, але перед ними нерішуче зупинялися й починали обмінюватися образливими зауваженнями щодо «тих нахабних хлопців», які пильно стежили за ними.

Дівчата не ходили дивитися бійки, бо це видовище вважалося надто брутальним для їхніх тендітних натур, але вони стежили за перебігом подій здалеку і, як розповідала мені Меггі Малліген, збуджено лаялися не гірше за хлопців.

Меггі ходила на всі бійки. Вона й тепер ішла в натовпі моїх прихильників, коли ми простували на Джексонів вигін. Вона скористалася з нагоди, щоб засвідчити мені свою відданість:

— Якщо він тебе наб’є, я відлупцюю його сестру, — квапливо прошепотіла вона.

Кращої присяги на вірність не можна було б і придумати.

— Я виб’ю з нього душу, — заспокоїв я дівчину.

Я не сумнівався у своїй перемозі. Я був скоріше зацікавленим спостерігачем, аніж головною дійовою особою події, до якої так завзято готувалися мої прихильники. На цей час уже відомо було, хто на чиєму боці. У кожного хлопця напередодні спитали, за кого він, і голоси поділилися майже порівну.

Стів Макінтайр спершу зневажливо поставився до моєї пропозиції битися кийками, але хлопці зустріли її з таким захватом, що Стіву ніде було дітись, надто коли я звинуватив його в боягузтві, й відповідним чином «затаврував»: тричі ляснув по плечі і проспівав:

— Раз-два-три, мене боїшся ти!

Отже, ухвалено битися кийками, і Фредді Гок вирізав мені першокласного кийка.

— На тій акації не було жодної гусениці, — тоном знавця запевнив він мене.

Кийок мав три фути завдовжки, і один його кінець був грубший за другий.

— Тримай його за тонкий кінець, — порадив Фредді. — І замахуйся так, наче хочеш збити з ніг корову. Спочатку молосни його у вухо, а потім бий по носі.

Я шанобливо слухав Фредді, бо певен був, що немає в світі такого, чого б він не знав.

— У вухо — це непогано, — погоджувався я.

Шпигуни переносили відомості з одного табору в другий, і ми довідалися, що Стів збирається бити зверху вниз, «як рубають дрова».

— В цій бійці будуть тільки два удари, — вихвалявся Стів. — Я вдарю його, і він удариться об землю.

Фредді на це повідомлення з надійних джерел зневажливо відповів:

— Дзуськи! Поки той махатиме кийком, Алан теж не сидітиме згорнувши руки!

Фредді і Джо Кармайкл — мої секунданти — виміряли довжину кийків, щоб ніхто не мав переваги.

Коли ми всі зібралися нарешті коло великого пня на Джексоновому вигоні, прихильники Стіва оточили його щільною юрбою. Меггі Малліген зауважила, що Стів, мабуть, залюбки накивав би п’ятами. Але Фредді не погодився з нею.

— Найкраще він битиметься, коли зареве, — пояснив мені Фредді. — А поки що він ревти не збирається.

Перше ніж сісти навпроти мене, Стів скинув куртку, засукав рукава й поплював на долоні. Це справило неабияке враження на всіх, крім Меггі, яка заявила, що він просто хизується.