Я вмію стрибати через калюжі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— A-а, це ти! — І додавала: — Зажди-но хвильку, зараз я дам вам з Джо по окрайцю хліба з повидлом.

Здавалося, вона не помічала моїх милиць — у всякому разі, ніколи не згадувала про них. Вона ніколи не дивилася ні на них, ані на мої ноги чи спину. Вона дивилася завжди мені в очі.

— Збігай-но приведи Джо, — казала вона мені. Або: — З отими кролями і отим полюванням ви з Джо добігаєтеся, що з вас лишаться самі кістки. Ану сідайте попоїжте.

Я часто мріяв про те, щоб їхній будинок зайнявся — тоді б я кинувся у полум’я і врятував місіс Кармайкл.

У Джо був братусь Енді, який ще не ходив до школи. Джо мав доглядати його, і ми з Джо вважали це великою морокою.

Білявий Енді бігав хутчіш за кенгурового щура. Джо тільки те й робив, що ловив його. До того ж, Енді був верткий, мов заєць. Він пишався своєю спритністю й іноді навмисне кидав у Джо кізяками, щоб примусити брата поганятися за ним. З Джо був кепський бігун, але, погнавшись за ким-небудь, він біг не зупиняючись, мов собака, що взяв слід. Та коли Джо намірявся вже схопити малюка, той здіймав такий вереск, що мати прожогом вискакувала з пральні.

— Ти знову за своє? — кричала вона. — Не займай малого. Він тобі нічого не зробив.

Зачувши материн голос, Джо зупинявся мов укопаний, а Енді, зловтішно хихочучи, тікав і потім з-за дерева показував братові носа.

А втім, коли Джо дуже кортіло нам’яти Енді вуха, він ловив малого десь подалі від дому. Щоправда, Енді верещав так, що чути було за півмилі, і Джо доводилося потім довго з ним гуляти, щоб він заспокоївся.

— З отого Енді мороки більше, ніж користі, — часто зітхав Джо.

Та якщо хтось насмілювався сказати про Енді зневажливе слово, Джо відразу ставав у боксерську позицію.

Джо мав двох собак — Даммі й Ровера. Даммі — чистокровний хорт — був боягуз і завжди скавучав, коли хтось торкався його спини. Джо пояснював це тим, що Даммі колись потрапив під колеса бідки й досі ще не видужав.

— Коли б ото його не переїхали, — запевняв Джо, — він би запросто виграв кубок Ватерлоо.

А втім, на полюванні Даммі бігав чудово, і ми з Джо хвастали ним у школі, коли заходила мова про собак.

Ровер був дворняга. Перехопивши на собі чийсь погляд, він шкірив в усмішці білі зуби й метляв хвостом, а коли до нього зверталися — перекидався на спину й весь звивався, виявляючи так свою відданість. Ми були високої думки про Ровера.

Я ніколи не брав Мег на полювання, але в мене був мисливський собака на ім’я Спот. Цей пес бігав не так швидко, як Даммі, але краще пробирався крізь чагарі й ноги мав міцніші. Ще як він був малий, його пом’яв старий кенгуру, і відтоді Спот боявся кенгуру. Зате він добре ловив зайців.

З трьома собаками, що, обнюхуючи траву й дерева, бігли попереду, ми з Джо щосуботи по обіді вирушали полювати на кролів і зайців. Шкурки продавали бородатому кушнірові, який щонеділі під’їздив на фургоні до будинку Кармайклів, а виторг складали в бляшанку, мріючи купити «Книгу про птахів» Ліча, яку вважали найчудовішою книжкою в світі.

За болотами й чагарями починалися луки й пасовиська, де завжди можна було сполохати зайця.

Під час наших мисливських походів Джо пристосовувався до моєї ходи. Коли сивки з тривожними криками вилітали з густої трави, він не кидався вперед шукати гніздо, а йшов поряд зі мною. Джо ніколи не позбавляв мене втіхи відкриття. Якщо він раніше за мене помічав зайця, що сидів, причаївшись у своїй схованці, то, щоб привернути мою увагу, починав беззвучно ворушити губами й вимахувати руками; це означало: «Мерщій сюди!» І я поспішав до нього на своїх милицях, піднімаючи й опускаючи їх з величезною обережністю, так, щоб вони зовсім нечутно торкалися землі. Потім ми вдвох роздивлялися на зайця, який сидів, скрутившись клубком, прищуливши вуха, й злякано витріщався на нас. Зачувши гавкіт собак, заєць тільки ще більше щулив вуха, і тільки наш крик піднімав його: одним стрибком він вискакував зі своєї схованки й мчав до далекого пагорка, порослого високою травою.

Одного сонячного ранку ми з Джо, взявши з собою сніданок, вирушили на полювання. За нами назирці в густій траві плентався Енді.

— Тут ми напевне сполохнемо зайця, Джо, — сказав я. — Їх тут сила-силенна, це зразу видно. Поклич Даммі. А ти, Енді, відійди назад.

— Я хочу з вами! — запально сказав Енді.

— Не чіпай його, доки ми не побачимо зайця, — застеріг мене Джо. — Бо як він зарепетує, то розполохає всіх зайців в окрузі.

Енді його слова явно припали до вподоби.

— Геть усі зайці повтікають, — підтвердив він, киваючи головою.

Подивившись на Енді, я вирішив не наполягати.

— Гаразд, — сказав я, — ходім зі мною, Енді. Я йду он на той пагорб, щоб вони не повтікали крізь дірку в Бейкеровій огорожі. Джо виганятиме їх. Не пускай собак, Джо, поки я не крикну: «Готово!»

— До мене! — наказав Джо Роверові.

Ровер підповз до ніг Джо й благально перекинувся на спину.

— Вставай! — скомандував Джо.