Я вмію стрибати через калюжі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гайда, Енді! — сказав я.

— Так, іди з Аланом, Енді, — сказав Джо, радий, що спекається брата.

Коли ми підійшли до зробленої з металевої сітки огорожі, що тяглася схилом пагорба, я звелів Енді сісти спиною до невеликої круглої дірки в сітці. Краї дірки були обліплені коричневими волосинками.

— Сиди тут, Енді, — сказав я, — і зайці не зможуть проскочити.

— А вони не нападуть на мене? — Енді сумнівався, чи цей план такий уже мудрий.

— Отакої! «Нападуть»! — роздратовано вигукнув я.

Відійшовши від нього, я гукнув:

— Піднімай зайців, Джо! Я затулив дірку твоїм братусем!

— Ану, женіть їх! — наказав Джо собакам.

Ровер, який завжди перший знаходив зайця чи кроля, враз змінив покору на войовничий запал і кинувся вперед, а слідом за ним помчали Даммі і Спот, раз у раз високо підстрибуючи над густою травою.

Раптом Ровер гавкнув, кинувся до кущика, і звідти граціозним стрибком вилетів заєць. Це вже було не жалюгідне, скулене від страху звірятко. Вуха його тепер стояли сторч, він біг упевнено.

Тричі підскочивши, немов для того, щоб знайти рівновагу, заєць розгонистими стрибками помчав до дірки в огорожі.

Даммі мовчки погнався за ним, трохи випередивши Спота. Кудлатий Ровер відставав від них. То гавкаючи, то повискуючи, він продирався крізь цупку траву так, наче вона навмисне чинила йому опір.

Заєць, упевнений, що порятунок близько, ще не напружував усіх сил і біг стежкою, задерши голову, настовбурчивши вуха й раз у раз підстрибуючи, щоб озирнутися. Та коло дірки він побачив нас з Енді, почув наші крики і, враз опустивши вуха, блискавично завернув і шугонув зі стежки в траву. Даммі, що вже був наздогнав його, повертаючи, відлетів убік, і гравій, збитий його лапами, сипнув на матроську курточку й руку Енді, якою той затулив обличчя.

Спот, який трохи відстав од Даммі, майнув зайцеві навперейми, але той вивернувся і проскочив між двома собаками. Даммі, що встиг оговтатися, знову взяв розгін і вже клацнув був над зайцем зубами, але звірятко знову вивернулося і, тепер уже перелякане на смерть, кинулося навпростець пасовиськом. Обидва собаки помчали за ним.

— Лови його! Хапай! — горлав я, вистрибуючи слідом за ними на милицях.

Джо біг навперейми й собі кричав:

— Бери його! Бери!

Посеред пасовиська Даммі знову мало не впіймав зайця, потім Спот, зрізавши кут, змусив звірятко завернути, але при цьому не втримав рівноваги й відлетів убік, а заєць помчав до чагарника. Даммі летів за ним, і відстань між ними скорочувалася.

Спот метнувся до кущів навперейми і, поки Даммі оббігав їх, пірнув, не зменшуючи швидкості, слідом за зайцем у хащу.

— Він його там загубить! — захекано вигукнув Джо, підбігши до мене.

Ми мовчки вдивлялися в густий чагарник; зненацька ми почули, як Спот голосно вискнув, завив — і тоді запала тиша.

— Він напоровся! — злякано вигукнув я, дивлячись на Джо й сподіваючись, що він дасть якесь інше пояснення.

— Схоже на те, — кивнув Джо.

— Він убився, — запхикав Енді.

— Помовч! — гримнув на нього Джо.

Ми довго шукали в кущах, доки нарешті знайшли Спота. Він лежав серед папороті, залитий кров’ю, й гілка, на яку він наразився, теж була закривавлена; гостра, як ніж, вона ховалася під листям папороті.

Ми прикрили Спота гіллям так, щоб його зовсім не було видно, й пішли додому.

Я заплакав аж тоді, коли знайшов батька в стайні й розповів йому про те, що сталося.

— Шкода Спота, — сказав батько. — Шкода. Але він навіть не відчув, що його вбило.