Конкістадор: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тапацоллі заперечив на те, що дитину у будь-якому випадку варто умертвити, адже сирота, безсумнівно, хворий, тому так чи інак, але він все одно помре.

— Отже, це ти закликаєш бути милосердними, — відказав імператор жерцю.

Віддати перевагу людському жалю перед велінням богів було неприпустимим. Жертвувати варто найкращих, а не смертельно хворих. Ашаякатль наказав звільнити хлопчика. Жрець схилив голову і — достоту як юрба, що згуртувалася біля підніжжя піраміди, — не прохопився ані словом. Тапацоллі ніколи не забуде привселюдного приниження, якого зазнав. Коли настане його час, він явиться, щоб віддати борги.

Це вже не вперше старий Тепек спромігся врятувати чиєсь життя, та зазвичай він змінював думку жерців усілякими хитрощами. Але ніколи раніше йому не доводилось звертатися по допомогу до імператора особисто, щоб повернути сина батькам. Щоправда, цього разу дитя повертати було нікому, бо хлопчик був повного сиротою. Тож імператор, зваживши на незвичні обставини, покликав старого до себе й сказав таке:

— Твоя правда, це замалий дарунок для богів. Утім, те, чого замало для богів, може бути забагато для людей. Але ж упертий стариган… — процідив крізь зуби володар.

Тепек у відповідь на жартівливу лайку імператора лише посміхнувся. Але та усмішка миттю обернулася на вираз жаху, коли Ашаякатль доказав речення:

— …віднині за дитину відповідаєш ти.

З

Вулиця Травників

Старий Тепек кляв свою гірку долю. Сівши у крісло, він дивився на хлопчину, котрий без угаву кричав і качався по долівці. Тепек не міг утямити, як йому спало на думку залишити хлопчика у себе. Він досяг віку, коли треба мріяти лише про спокій, — і ось тепер треба починати все спочатку. Тепек уже колись виростив двох синів, і йому зовсім не хотілося пройти цей шлях знову. Наразі він прагнув лише одного — щоб малий припинив верещати. Старий узяв хлопчика на руки й підніс до грудей — хай бавиться намистом. Безліч намистинок, з котрими малий бавився як з брязкальцями, свідчили, що Тепек належить до вищої касти і є чиновником на посаді міністра. Брязкотіння коштовного каміння та золотих ниток ненадовго вгамувало хлопчика. Та час від часу він увесь згинався й жахливо кричав, що, до речі, старий мав за добрий знак: принаймні легені у стражденного здорові. А ось роздуте черево та страшенно худорляве тіло викликали неабиякі побоювання. Під запаленою шкірою можна було розгледіти кожну кістку. Тепек помацав гаряче роздуте черевце й збагнув, що шлунок хлопчика кишить паразитами. Старий гидливо загорнув малого у конопляну сітку, повісив згорток на груди і вийшов з хати. Якщо поквапитись, то він встигне знайти хоч якісь ліки до темноти.

Член Ради мудреців мешкав у кварталі Мольонко-Ітлільян, на південному заході від Головного храму. У цьому кальпуллі мешкала найвища мешикська знать — здебільшого у маєтках, які ніби виростали з каналів та квітучих садів, що сповнювали повітря пахощами. Тепек мав просторий та міцний будинок, зведений з каменю та дерева: п’ять кімнат та великий плавучий сад на каналі, з пристанню, біля якої було прив’язано кілька каное. Тепеку прислужували сім рабів: троє чоловіків та чотири жінки — всі майже такі ж старі, як і хазяїн, зрештою — це була його родина. Протягом тривалого життя Тепек поміняв двох дружин та близько сорока наложниць, але зараз жінки він не мав. Старий двічі ставав удівцем, обидві дружини народили йому синів, утім, він волів не згадувати про цей відтинок свого життя — обидва його сини загинули.

Тепек уже чимало років не носив дітей на руках, спершу він майже запанікував, ніби боявся, що малюк зламається чи вислизне з його обіймів. Але коли він влаштував хлопчика на своїх грудях і відчув, як б’ється маленьке сердечко, в його власному серці сколихнулася ніжність. Старий не бажав ні про що згадувати, але було запізно. У горлі вже стала грудка.

Тепек міг би попрямувати від домівки до ринку головною вулицею, але, щоб встигнути вчасно, ліпше було взяти каное. Тепека знали всі. Він був справжньою знаменитістю. Звістка про те, що старий не втримав язика за зубами, коли варто було змовчати, і йому довелося взяти під опіку дитину, миттєво рознеслася містом. Через його становище у суспільстві перехожі мали схиляти перед ним голову, не зазираючи йому у вічі. Утім, поки член Ради плив каналом, по-материнському притискаючи до грудей згорток з дитиною, чимало хто посміювався з нього. Тепек чув кпини, але продовжував плисти, удаючи, що нічого не відбувається. Зрештою, прив’язавши каное біля одного з численних причалів поряд з ринком, він поквапом пішов у бік вулиці Травників.

На ринку ніщо не розташовувалося абияк: кожному краму була своя вулиця. Незважаючи на величезний майдан, яким щодня ходили туди-сюди десятки тисяч люду, тут годі було заблукати. Будь-який крам, навіть найдивовижніший, можна було віднайти негайно. Тепек, вилізши з каное, проминув вулицю Цирульників, на якій чоловіки мили голову, голилися й замовляли цирульникам непрості зачіски. Слідом простягалася вулиця з довгим рядом шинків, де продавали страви на будь-який смак: холодне, гаряче, м’ясо, рибу. Люди у цю пізню годину гуртувалися тут ще й для того, щоб випити, адже алкоголь був заборонений, тож торгували ним більш-менш підпільно. Старий Тепек поквапним кроком проминув вулицю Ткачів та Гончарів, потім галасливу вулицю, де торгували птицею, й нарешті дістався вулиці Травників. З одного боку стояли ятки, у яких продавали листя, стебла та корінці, а напроти торгували вже готовими ліками: мазями, бальзамами, пластирами, відварами. Тепек увійшов до однієї з яток з готовими зіллями, шанобливо привітавшись з майже сліпим хазяїном, про сліпоту якого годі було здогадатись, адже рухався він дуже впевнено. Незрячий травник помацав тіло хлопчика: коли дістався черевця, на обличчі з’явилася тривога. Травник обмацав кожну п’ядь запаленого черевця, а потім рвучко перевернув малого, та так, що з рота хлопчика полилася жовта рідина. Сліпий ретельно обнюхав липку смердючу речовину й нарешті оголосив свій вирок.

— Сумніваюся, що він виживе, — мовив він рішуче.

Тепек заперечив з непорушним виглядом:

— Але ж має бути якийсь засіб!

Травник надовго замовк, а потім таки простягнув давньому клієнтові продовгувату посудину з якимсь зіллям та жмут вербових галузок. Сліпець пояснив, як треба споживати ліки. Тепек збагнув, що протягом найближчих трьох діб спати йому не випадає: мусить підпалювати галузку за галузкою й обкурювати кімнату, коли прутик догорить, — дати малому ковток відвару, враз знову запаливши галузку, повторити все спочатку, коли вона догорить до кінця. Так треба робити три дні й три ночі. Старий поцікавився, чи має власне дим від галузок який-небудь лікувальний вплив, чи потрібен лише для того, щоб показувати тривалість та частоту споживання відвару. Хай там як, а щодоби доводилось спалювати десь зо двадцять чотири галузки. Тепек розрахувався торбинкою, наповненою золотим піском, а також пообіцяв наступного дня прислати три суми какао.

Але перш ніж член Ради мудреців з дитиною покинули ятку, травник повторив свою думку:

— Сумніваюся, що він виживе.

Тепек втратив уже двох синів і не мав наміру розпрощатися зі своєю останньою несподіваною можливістю продовжити рід. Узявши знесилене маля на руки, він обійняв його так, наче то була найбільша надія його життя.

4

Осінь по весні

Тепек мав удосталь підстав, щоб відмовитись поклонятися богові війни та жертвувань. Багато років тому його сини разом з численним військом мешиків відбули на південь, щоб завоювати землі виштотів. Уже чимало народів підкорялося імперії, і здавалося, що на мешиків чекає чергова військова кампанія й блискуча перемога над ворогом. Та минав день за днем, а від війська жодних звісток не було.

Тепек виховував своїх синів за правилами давніх предків, тольтеків, — ба навіть саме слово означає «мудра людина». Саме так Тепек ставився до своїх пращурів, допоки не взяла гору молода партія воїнів. На думку старого Тепека, війна змусила тольтеків не лише не стати мудрішими, а й узагалі — перестати існувати. Тепек ніяк не міг стати на заваді рішенню синів піти у військовий похід. Навпаки, оскільки він був державним службовцем, він був зобов’язаний послати синів служити в імператорську армію. Того дня, коли прощався з синами, Тепек гірко жалкував, що навчав синів науки, поезії і пізнання істини, бо натомість мав би загартовувати їхні тіла в боротьбі та військовому мистецтві. У ті часи здавалося, що війна — то єдина доля, яка чекає на молодика.

Ось про що розмірковував старий, підпалюючи чергову галузку, жертвуючи власним сном задля видужання малюка, котрий лежав у тривожній нетямі між двома нападами болю.

Й що довше він спостерігав за хлоп’ям, то більш невідступними ставали його спогади про синів. Скільки безсонних ночей просидів він біля їхніх ліжок, коли вони хворіли! Й ось тепер, в осінній порі свого життя, міркував Тепек, йому доводиться починати все спочатку. Він зовсім не замислювався над тим, як важко виховувати дитину — він лише намагався захистити хлопчика від страждань. З іншого боку, старий розумів, що йому самому небагато відміряно й що насправді він прирікає малого приблуду знову пізнати сирітську долю. Кімната сповнювалася димом від спалених галузок, і водночас наповнювалася споминами пам’ять Тепека. Годі йому забути той день, коли він отримав трагічну звістку. Проминуло кілька місяців, ніхто нічого не знав, аж допоки прилетіла чутка: з гір спускається військо. Люди виходили на вулиці, залишаючи вдома свою роботу, щоб привітати героїчних воїнів Теночтитлана. Звісно, в юрбі бігли й Тепек разом з двома дружинами. Й ось побачили вони, що до міста підходить не переможне військо, а гурт людей, знесилених втомою та соромом. Їх розбили вщент. Вижила лише купка солдат. Вони несли з собою зламану зброю, замість одягу — ганчір’я та найгірші новини. Від них Тепек дізнався, що в одного з його синів, старшого, поцілила ворожа стріла, тож він помер, не страждаючи. А молодший, котрому заледве виповнилося тринадцять років, потрапив у полон, і його серце віддали богові війни. Тому ж немилостивому богові, якому правив офіри його власний народ. Два народи винищували один одного іменем одного й того ж божества. Якщо й існує у світі більш мерзенний бог, що вимагає жертвувати життями своїх та чужих, синів обох народів, тоді головний ворог — саме цей бог. Так міркував старий.

Тепеку здавалося, що він буде не в змозі носити такий біль у серці. Утім, він пережив не лише втрату синів, а й смерть обох дружин. Такий уже тягар довголіття. Пригорнувши дитину до грудей, старий ревно стежив за галузкою, що диміла, аби малюк вчасно отримав ліки.

Три дні й три ночі Тепек боровся зі сном. Три дні й три ночі він жодного разу не запізнився напоїти малого. Три дні й три ночі він буквально очей не зімкнув, щоб галузки безугавно диміли. Три дні й три ночі він втішав дитину, коли хлопчик починав хлипати. Усупереч сподіванням та переконанням жерців, хлопчик цілком одужав. Старий Тепек спромігся вирвати його спочатку з кривавих пазурів бога війни, а потому — з гидких лап хвороби. Коли сплинули три дні й три ночі, Тепек побачив, що новий син, якого подарував йому Кетцалькоатль, бог життя, спить на його руках здоровим дитячим сном. Й ось цими вузлуватими, кістлявими, зморщеними руками Тепек здійняв хлопчика високо у світанкове небо й нарік його ім’ям Кетца, що означає «воскреслий».

5

Голоси Долини

На відміну від більшості батьків з Теночтитлана, котрі вважали дітей даром богів, Тепек вважав, що саме від богів дітей варто оберігати — щоб не відібрали їх заради воєн та жертвоприношень. Протягом перших рочків життя, поки ще не настав час Тельпочкаллі чи Кальмекака — двох початків мешикської освіти, — дітей слід було виховувати у родинному колі: жінки навчали доньок, а чоловіки — синів.

Можливо, тому, що за віком Тепек уже давно здався б дідусем, а можливо, через те, що втратив обох синів, серце його, і без того ласкаве, пом’якшало, тож Тепек виховував Кетцу в атмосфері ніжності та співчуття, а не суворості, що було властиве мешикському вихованню. Удома до дітей ставилися вельми суворо, немилосердно караючи: сікли зеленими тростинами, кололи шипами агави чи обкурювали димом їдкого перцю, через який пеком пекли очі та ніс. Дівчаток виховували не так суворо щодо тілесних покарань, але завдаючи жорстокого душевного приниження. Якщо йшлося не про дочок повій-йхуяні, котрі мали намір іти шляхом матерів, за дівчатами суворо наглядали. Ті, хто поводився не те щоб розпусно, а навіть кокетливо, змушували ночами підмітати вулиці, й така привселюдна кара була набагато ганебнішою, ніж пороття.