Ми проти вас: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ана перевіряє, чи замкнена шафа зі зброєю, тоді дістає ключ і пересвідчується, що рушниці, які там зберігаються, не заряджені. Вона обманює Майю, кажучи, що треба їх «почистити». Майя знає, що Ана перевіряє шафу лише тоді, коли її старий знову починає пити. Це певна ознака, що її тато-мисливець перейшов межу з випивкою, — він забуває замкнути шафу або ставить туди заряджену рушницю. Таке сталося лише раз, коли Ана була ще малою, а її мама поїхала геть із міста, проте Анина тривога ніколи так і не відступила.

Майя лежить на підлозі, поклавши гітару на живіт, і вдає, ніби нічого не розуміє. В Ани тяжка ноша — бути дитиною алкоголіка, і цю війну їй доводиться вести самотужки.

— Чуєш, ти, дуркó? — врешті починає Ана.

— Що таке, страшидло? — усміхається Майя.

— Заграй щось, — вимагає в неї Ана.

— Не треба мені наказувати, я тобі не музичний раб, — фиркає Майя.

Ана усміхається. Таку дружбу не виростиш у теплиці — вона розростається самовільно.

— Будь ласка!

— Візьми й навчися сама, лінива віслючко.

— Ну й дурна ти — для чого мені вчитися, якщо в руках у мене рушниця? Ану грай, поки я не стрільнула!

Майя регоче. Коли настало літо, вони пообіцяли одна одній, що жоден чоловік у цьому клятому місті не забере в них їхнього голосного сміху.

— Але не депресняк! — додає Ана.

— Заткнися! Якщо хочеш слухати дебілувату бум-бам-музику, то ввімкни собі на комп’ютері, — пирхає Майя.

Ана закочує очі.

— Агов, у мене в руках РУШНИЦЯ! Якщо почнеш грати свої наркомелодїї, я вистрілю собі в голову, і це буде твоя провина!

Дівчата заходяться сміхом, і Майя грає найвеселіші мелодії, які, на думку Ани, не такі вже й вау-радісні. Але того літа вона погоджується на те, що є.

Їхні веселощі переривають два короткі сигнали з мобільного телефона. А потім іще два, і ще.

Робота спортивного директора хокейного клубу — це не повний робочий день, а три робочі дні в одному. Петерова дружина Міра, коли вже не здатна стримати роздратування, любить казати: «У тебе два шлюби: один — із хокеєм, а другий — зі мною». Вона не продовжує, що половина шлюбів закінчуються розлученням, у цьому нема потреби.

Щоб зустріч не була аж такою драматичною, політики в конференц-залі розповідають, що «йдеться всього лише про спорт». Найбільша брехня, в якій Петер зумів себе переконати, — що хокей і політика не пов’язані. Це не так, вони завжди залежать одне від одного, але коли політика підіграє нам, ми називаємо це «співпрацею», а якщо підіграє іншим — «корупцією». Петер визирає крізь вікно. Перед будинком міської адміністрації завжди розвіваються прапори, щоб чортяки, які тут працюють, знали, звідки віє вітер.

— Наш регіон… комуна… ми… довелося ухвалити рішення, що будемо подавати заявку на проведення чемпіонату світу з лижних видів спорту. Бйорнстад і Гед працюватимуть разом, — інформує один із політиків.

Він намагається виглядати авторитарним, але це не так легко, якщо одночасно виколупувати з кишені піджака крихти від кексу, які засипалися туди з кутика рота. Усім відомо, що цей політик уже багато років робить спроби фінансувати будівництво конференц-готелю, і чемпіонат світу — це його шанс. Цілком випадково зять саме цього політика працює в асоціації лижних видів спорту, а його дружина керує фірмою, яка організовує полювання, а також «курси виживання» в лісі для багатих підприємців з великих міст, які, вочевидь, не зможуть вижити без мінібару і спа-процедур.

До розмови встряє інший політик:

— Петере, ми мусимо думати про статус нашого міста. Платники податків непокояться. Уся ця негативна увага ЗМІ створила непевну атмосферу.

Той політик говорить так, ніби проблема полягає в непевному становищі. Ніби проблема не в самій ПРОБЛЕМІ. Він наливає Петеру кави. Якийсь інший чоловік, можливо, пожбурив би горнятко в стіну, але Петер не здатен до насильства. Ще бувши гравцем, він навіть на кризі не ліз у бійку. Ці чоловіки тихцем зневажали його за це, але з кожним днем вони приховують свою зневагу все менше.

Їм відомо, що слабкість Петера — у його відданості, у тому, що він почувається боржником перед своїм містом. Тут він здобув усе завдяки хокею, і йому постійно про це нагадують. У роздягальні льодової арени на стіні написані слова: «Кому багато дано, від того багато й очікують».

Ще один політик, який лестить собі, вважаючи себе тим, хто «каже прямо, як є», докидає:

— Бйорнстад утратив команду юніорів, і основна команда теж заледве грає! Усі ваші найкращі гравці і майже всі спонсори перейшли в Гед. Ми мусимо думати про платників податків!

Минулого року в місцевій газеті цьому ж політикові поставили нагальне запитання про плани регіону фінансувати будівництво нової, дорогої льодової арени. Він не вагаючись відповів: «Знаєте, чого хочуть у Бйорнстаді? Ходити на хокей!». Якою б не була позиція, так просто звалювати все на них — на платників податків.

Ті самі гроші опиняться в тих самих кишенях, просто тепер вони змінили місто на Гед. Петер хоче заперечити, але не може. Місцеве фінансування спорту завжди зазнавало махінацій, і не лише у формі чистих «виплат», але й приховано — як «позики» і «дотації». Наприклад, комуна «орендувала» паркувальні місця перед льодовою ареною, попри те що ця земля їй і належала. Або платили за «бронювання льодової арени для доступу всіх охочих», бо ж, звісно, «усі охочі» просто вмирали від бажання покататися на ковзанах щосереди з другої години ночі до п’ятої ранку. Один із членів правління клубу випадково виявився також членом ради директорів управління комунальною нерухомістю, і за його сприяння це управління придбало дорогий «спонсорський пакет» на хокейні матчі, які ніколи так і не відбулися. Петер знав про це. Старе керівництво хокейного клубу завжди було корумпованим, спершу Петер боровся з цим, але врешті мусив прийняти такі «правила гри». У малому місті спорт не виживе без підтримки комуни. Петер не може кричати про «махінації», тому що політики знають те саме, що відомо йому.

Вони збираються розправитися з його клубом. І хочуть просто впевнитися, що він буде сидіти тихо, стуливши рота.