Грона гніву: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Кейсі схвильовано подався вперед.

— Ти бач,— вигукнув він,— сам таке бачив і міркувати почав.— Він змахував кощавою великою рукою вгору і вниз у такт мові.— Я ото подумав: ось як мені проповідувати благодать. Ось ті люди отримують благодать, коли сильно стрибають і волають. Тепера кажуть: якщо лежиш з дівкою — це, виходить, від диявола. Але що більше благодаті в жінці, то охочіше вона з тобою піде в густу траву. Я став міркувати, от чорт! — ой, вибач! — який ще диявол, коли дівка настільки наповнена Святим Духом, що він у неї аж з носа та вух хлище. Гада’ш, що одного разу досить — і диявол у пеклі не матиме шансу. А от і ні.

Його очі блищали від хвилювання. На щоках на мить з’явилися жовна, а потім проповідник сплюнув у порох, і плювок слизнув, збурюючи пил, доки не перетворився на круглу маленьку суху грудку. Проповідник витягнув руку і втупився очима в долоню, ніби читав книгу.

— Ось так і я,— неголосно провадив він.— У мене всі душі людей, за кожну відповідати, і почуття любові, а після цього я лягав з якимсь дівчиськом.

Він безпорадно подивився на Джоуда. Очі благали про допомогу.

Джоуд старанно намалював у пилюці жіноче тіло, перса, стегна, таз.

— Ніколи не був проповідником,— сказав він.— Ніколи не дозволяв собі ґав ловити, якщо до рук само йшло. Ніколи не мав жодних гідей, крім однієї: радів як скажений, коли вловив якусь.

— Але ти не був проповідником,— наполягав Кейсі.— Дівка для тебе була просто дівкою. Нічо’ для тебе не значила. Але для мене вона — священна судина. Я спасав їхні душі. Відповідав за них. А як Святий Дух зійде на них, тут і веду до густої трави.

— Мабуть, тоді й мені тре’ було стати проповідником,— відповів Джоуд. Він дістав з кишені тютюн, папір і скрутив цигарку. Закурив і зиркнув крізь дим на Кейсі.— Я вже довго без дівчини,— сказав він.— Пора надолужити.

— Це мене так бентежило,— провадив Кейсі,— що я спати не міг. От збираюся проповідувати й кажу: «Господи мій, цей раз не буду». Але промовляв — і знав, що буду.

— Вам одружитися тре’,— сказав Джоуд.— У нас якось зупинялися проповідник з дружиною. Єговісти. Спали нагорі. А моління влаштовували в нас у коморі. Ми, малеча, слухали. А жінка проповідника йому галасу робила щоночі після моління.

— О, дякую, що сказав,— зрадів Кейсі.— А то я боявся, що це лише зі мною таке. Нарешті так мені наболіло, що все покинув — і гадав, що дуже правильно.— Він підтягнув коліна й почухав між пальцями, де зібрався сухий пил.— Питаю себе: «Та чо’ ти переймаєшся? Хіть замучила?» І відповідаю: ні, не вона, а те, що це гріх. І знов себе питаю: чому, коли в тебе повно опору гріху і весь ти повен благодаті Ісусової, самому тільки й кортить, як штани розстебнути? — Він у такт поляскував двома пальцями по долоні, ніби акуратно вкладав там слова рядами.— Кажу собі: а мо’, це й не гріх. Мо’, просто люди такі. Мо’, дарма себе бичуємо, виганяючи диявола. Згадав, як деякі сестри з себе шкуру луплять, дротом. І подумав: а мо’, їм подобається собі боляче робити. І мо’, мені теж подобалося. Ну, я лежав під деревом, коли оце мене осінило, і заснув. А прокинувся — навколо тьма безпросвітна, ніч. А поряд койот завиває. І перш ніж до мене дійшло, я вголос заговорив: «До чорта! Нема гріха і нема чесноти. Є просто речі, які люди роблять. Це все частка одного й того ж. І є речі, від яких приємно, а є такі, від яких неприємно, але як кожна людина маю право це сказати».

Він замовк і відірвавсь од долоні, де нібито вкладав слова. Джоуд слухав проповідника насмішкувато, але погляд був гострий і допитливий.

— Ви доскіпливий,— мовив він.— Усе хочете знати.

Кейсі знову заговорив, і в голосі його зазвучали біль і розгубленість.

— Питаю себе: що це за покликання, що за Дух Святий? І відповідаю: це любов. Настільки люблю людей, що аж іноді переповнююся по вінця, серце кров’ю стікає. І знов питаю: «А ти хіба не любиш Ісуса?» Ну й додумаюся до того, що врешті сам собі кажу: «Не знаю нікого на ймення Ісус. Знаю безліч оповідок, але люблю я людей. Іноді аж подих забиває від любові, так хочу ощасливити їх, тому й почав проповідувати — гадав, це зробить їх щасливими». А потім... оце збіса набалакав тобі. Мо’, це тебе дивує: проповідник, а таке балакає і лається. Ну, для мене в цих словах гріха нема. Коротше, ще одне тобі скажу, та це гріх для проповідника, і я проповідувати більше не можу, а-думав, що вірю в це.

— Що? — спитав Джоуд.

Кейсі несміливо глянув на нього:

— Якщо тобі не сподобається, не ображайся, еге?

— Тая ображаюся, тільки якщо мені носа розкров’янять,— сказав Джоуд.— Ну, викладайте, що там у вас?

— А викладу, як міркував про Духа Святого і про Ісусові путі. Міркував: «Нащо нам оце все вішати на Бога чи Ісуса? Mo’,— міркував я,— ми просто чоловіків і жінок любимо; мо’, Святий Дух і людський дух — одне і те ж. Мо’, усі люди — частки однієї великої душі». Ото я сидів, думав-думав, і тут як осінило. Осінило, бо це глибоко всередині, й завше я це знав.

Джоуд опустив очі, ніби не міг витримати оголеної правди від проповідника.

— Та ви в жодній церкві не вдержитеся з такими гідями,— відповів він.— Люди ж попруть вас із села з такими гідями. Стрибати — ось що людям тре’. Стрибати, гасати. Коли моя бабця почала різними мовами патякати, ніхто її здолати не міг. Могла здорованя-диякона кулаком перекинути.

Кейсі в роздумі дивився на нього.

— Хочу про одне тебе спитати,— сказав він.— Просто давить мене.

— Та давайте. Вряди-годи люблю побалакати.

— Що ж...— спроквола почав проповідник,— ось я тебе за правилами хрестив, коли на мені благодать почивала. У славу Ісусову горлав. Хоча ти ж ніц не пам’ятаєш, тільки й поробляв, що дівча за коси тягав.

— Ні, пам’ятаю — озвався Джоуд.— Це була Сьюзі Літл. Через рік вона мені палець звихнула.

— Гаразд... чи отримав ти якесь добро після хрещення? Чи стали твої путі кращими?

Джоуд поміркував над цим.