Версола. Книга 2. Мисливець 04M: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Конструкція усіх мисливських мобільних «будинків» була майже однаковою — головні входи розташовувалися з правого боку, а саме зараз усі три машини стояли упритул, роблячи неможливим варіант потрапити всередину через них. Тільки їх з Чарчем транспорт стояв так, що можна було користуватися входом, але що там зараз робить його партнер, було неясно. Потім він почув звук працюючої стріли підйомника — сервомотор розкручував її навколо осі — його шукали, тому, недовго думаючи, притискаючись до нерухомих корпусів фургонів, хлопець став повільно повертатися до свого всюдихода, розуміючи, що нічого своєю зброєю не зробить тут. Дійшовши до входу своєї машини, був сильно здивований: двері були закриті зсередини, а пандус піднятий — він стояв тут один, а усередині його майна зараз був мисливець, очевидно. Оллі трохи не завив від безсилля і злості — ці двоє знову обдурили їх,… хоча чого тут наговорювати, сам кинувся стрімголов без плану вперед, як молодий жовторотий молодик! І тут йому прийшла в голову нова думка: тут три транспорти, людей теж, швидше за все троє — ну, не Чарч же закрив вхід прямо перед носом свого напарника. Продовжуючи думку, хлопець подумав, що тепер у нього є шанс залишитися в живих і забратися потім звідси цілим і неушкодженим. Адже ці двоє напевно захочуть забрати з собою один з їх всюдиходів як трофей,… суки — тут Оллі вилаявся, плюючись від злості. Значить один всюдихід по любому залишиться тут, і він зможе його використати — добереться в селище, переїде жити в інше таке саме, де не буде ось цих мисливців, забуде цю гонитву і усе інше — не поїдуть же вони удвох на трьох машинах, ха-ха? Задоволений таким припущенням, хлопець пригнувся і відповз від стоянки чимдалі, ховаючись від камери в густій траві.

— Навіть якщо витягнуть кристал, у мене там ще два сховано — процедура знайома, розберуся!

Вже через двадцять хвилин Оллі дивився услід від'їжджаючим машинам, проводжаючи їх злим поглядом, і бажаючи попутно цим двом нікуди не доїхати і десь там піти на обід місцевим тварюкам. Потім швидко дістався до причепа і без проблем заліз всередину, закривши за собою двері — все, він у безпеці, можна їхати. Навіть можна відразу їхати в інше селище, щоб більше не перетинатися з тими двома типами, благо маршрут в «Версолу-4» був в кристалі, адже їх компанія час від часу їздила туди «у справах», хе-хе. Перший тривожний дзвіночок прозвучав для нього, коли він дістався до кабіни і виявив розкритий бокс з кристалом управління — останнього там не було. І хоч це було і очікувано, все-таки в душі він сподівався, що мисливці не підуть на вилучення цінного устаткування.

Глава 3

— Гаразд, підемо по важкому шляху — заспокоїв себе хлопець і пішов в салон за заначкою, де були сховані ще дві такі деталі.

— …@лять, суки, виродки, сволоти, щоб ви здохли, щоб ви пішли на корм шакалам, ублюдки хрінові — Оллі плювався, матюкався і палав гнівом, молотячи руками і ногами по стінках всюдихода — знайшли гади і вкрали мій шанс, мою надію, ненавиджу, тварюки,… я вас уб'ю!

Декілька хвилин істерики, лайок і матірщини трохи спустили пара і одинак став думати логічно. В принципі, безпечний дах над головою у нього є, запасів у фургоні повно — йому одному досить цього на декілька місяців, м'ясо він собі підстрілить. не все так погано. Плани на повернення пішли прахом, звичайно, але він живий і почекає тут цих двох — в те, що вони сюди повернуться, Оллі вірив свято: такий приз, як всюдихід в справному стані ніхто не кине. Через пару тижнів ці двоє сюди обов'язково повернуться — ось тоді він і спробує їх перехитрити,… чи домовитися, на крайній випадок за бони — подивимося за місцем. Заспокоївши себе таким чином, хлопець вирішив як слід перекусити і добре виспатися: останні декілька діб він, як і його колишні дружки, сильно недосипав, і тепер прийшов час відновити розхитані нерви і здоров'я. Подальші декілька днів мисливець жив спокійним і розміреним життям «м'ясника» — дичина тут бігала часто, людини не боялася, місця буди нелякані, так що свіжим м'ясом він був не обділений.

Воду доводилося економити, хоч її запаси були повні: душ намагався приймати раз в декілька днів, замість нього протирав щодня своє тіло вологими рушниками, чого поки що цілком вистачало для гігієни і відчуття чистоти. Так пройшло майже десять днів — помалу хлопець став сміливішати і йти вдень все далі і далі від машини, досліджуючи простір навкруги і поповнюючи свої запаси свіжиною. А на десятий день, займаючись потрошінням чергової свинки, забувши про обережність, Оллі сам став жертвою — смерть наздогнала його як завжди несподівано і не вчасно, а самотній всюдихід простояв там ще три тижні, поки наша парочка не повернулася назад. Слід сказати, що досягли вони «Версоли-2» опісля більше двох тижнів: давала знать про себе втома від постійного сидіння в кріслі водія, тобто замість десяти днів, яких би їм вистачило на зворотний шлях удвох в одній машині, парочка їхала майже три тижні. По приїзду відразу зайнялися улюбленою справою усіх траперів — здача трофеїв: цього разу окрім зайвого спорядження, припасів і всюдихода у них нічого не було, тому улов виявився не занадто великим. За агрегат виручили тридцять вісім тисяч — ціну на кристал збили охоронці, знову викупивши його без торгу, зайві стволи і боєзапас до них продалися за вісім з половиною штук, а усе інше сплавили за три шматки. В результаті дводенних торгів рахунок кожного з компаньйонів виріс на двадцять косарів.

На збори витратили добу — в основному на відпочинок і жіноче товариство, оскільки усього іншого у них було в надлишку. Зустрівся з Лорою — дівчина все ще думала, але і не відмовлялася доки теж, що вселяло у Віктора надію в позитивній відповіді. Назад добралися за декаду — кинутий фургон самотньо маячив посеред високої трави, поряд з ним нікого не виявилось, як і усередині, хоча були помітні сліди перебування тут людини. Очевидно, останній з тієї команди нагибаторів провів тут деякий час, поки не пропав остаточно. Так або інакше, не збираючись тут даремно стирчати, активували машину, використавши один з вкрадених кристалів і погнали назад в селище. Цього разу сума виявилася дещо вищою: по двадцять дві тисячі на кожного, але і інтерес до них цього разу був підвищений, особливо з боку служби охорони селища. Чи жарт: двоє мисливців, замість того, щоб займатися своєю основною роботою, приганяють другий за місяць всюдихід на продаж. Але причепитися було ні до чого — родичів у тієї гоп-компанії не було, права на техніку ніхто не пред'являв, та і бажання сильно цікавитися такими трофеями ні у кого не було. Всі все розуміли і так, та і закони Версоли були на стороні сильного — слабкий в савані довго не виживав.

Тепер компаньйонам слід було підготуватися до тривалішого походу, не в сенсі відстані — фургони, що залишилися, були всього в одному і двох днях зайвого шляху, а це дрібниця. Ні, тут виникало інше питання: зіпсовані колеса — ці «запчастини» просто мінялися, ніхто нічого там не ремонтував. Колесо було більше схоже на котушку ниток з високими краями — своєрідний захист контактної несучої частини від іклів та кігтів тварин. Внутрішня частина такої «котушки» — камера, була заповнена повітрям, а згори натягалася місцева покришка — змінити таку шкірку в польових умовах не представлялося можливим. Також кожне колесо забезпечувалося індивідуальною системою підкачки, як у військових машин на Землі — навіть у разі проколу всюдихід міг ще довго їздити на пробитому колесі, що в умовах місцевого грунту вважалося дуже фантастичною подією. За розміром в їх причіп більш-менш поміщалося шість коліс, тому вирішили зробити два рейси — спочатку до ближнього, а потім і до дальнього всюдихода. За кожну таку «запчастину» віддали по пів шматка бон — І це тільки за товар, оскільки ставити збиралися самостійно, а така послуга в майстерні тягнула майже на вісім сотень.

І знову в дорогу — цього разу добралися аж за шістнадцять днів: по дорозі наштовхнулися на двох плямистих левів, які нахабно лежали на траві поряд з обгризеною тушкою буйвола. Очевидно, ці два плямисті організми ніколи не зустрічалися з ментально стійкими обідами на двох ногах — в результаті короткої зустрічі із застосуванням зброї, одна з холодильних шаф поповнилася цінною високоліквідною сировиною, трохи розвіявши нудьгу у партнерів від постійного обертання керма. Для проведення шино-монтажних робіт довелося навіть купити спеціальний домкрат, що теж обійшовся їм в копійку — місцеві технарі ломили за свій інструмент зовсім непристойні ціни. Операція по заміні усіх зіпсованих одиниць майна розтягнулася на шість з половиною годин: ця місцевість ще не чула стільки нецензурних виразів і експресії, скільки прорекли за цей час двоє героїв. Прогорілі цурки не хотіли зніматися з осі без спогадів про родичів інженерів, що сконструювали це диво техніки і сексуальних пристрастей цих умільців.

Спочатку довго знімали, час від часу контролюючи обстановку навкруги — в результаті трохи не придавили Волшу ногу, чим спровокували новий потік ідіоматичних виразів з його боку. Потім ще довше надівали заміну, також успішно згадуючи близьку рідню творців всюдихода: процес повторювався на кожному колесі, причому помалу швидкість робіт росла — мабуть поступово набивали руку. Довго валялися потім на ліжках, в'яло перекидаючись фразами про техніку, суть яких зводилася до того, що обидва партнери хотіли б вступити в статевий зв'язок з такою роботою, з такими конструкторами і взагалі з таким всюдиходом зокрема. Трохи проїхалися назад, заваливши собі свіжу хрюшу на вечерю — їли в машині Волша, оскільки у відремонтованій машині були тільки вода і паливо — усе інше давно продалося ще з першими трофеями. Цього разу чоловіки вирішили не квапитися назад і зайнятися нормальним полюванням по шляху, благо були два повноцінні порожні причепи під сировину, не рахуючи холодильників.

Тут їм теж трохи пощастило: потрапили на полювання (якщо так можна було сказати) двох топтишів — спочатку жертвою став великий, угодований бізончик, а потім на органи пішли два місцеві стрижені ведмеді. Звірі без своїх ментальних переваг лягали від серії голок, як звичайні травоїдні, правда, не зовсім вийшло отримати неушкоджені внутрішні органи, але краще перестрахуватися з розривними боєприпасами, чим випробовувати на собі ікла і кігті хижаків. Цього разу зупинка в дорозі склала цілих вісім діб — спочатку унікі, а потім били «м'ясо» просто і не витіювато, забиваючи порожні об'єми. В результаті в селище повернулися через сорок діб — спочатку розпродали органічну сировину, додавши на свої рахунки по двадцять три тисячі бон, а потім знову притягнули до себе увагу служби охорони селища, виставивши черговий всюдихід на продаж. Чергові гроші на рахунок і знову питання від служителів порядку про походження машини — І такі ж безглузді відмазки «знайшли в савані». Поки Волш сперечався з якимсь офіцером, Віктор милувався станом свого віртуального гаманця: ще один рейс і цифра округлиться до чотирьох сотень бон, але потім йому це усе набридло, і він устряв в розмову свого партнера:

— Волш, закінчуй порожню балаканину, пішли розслабимося — нам завтра знову в дорогу, нехай офіцер знайде собі іншого співрозмовника і сяде йому на вуха, хе-хе.

Але офіцер виявився якимсь засмиканим, і фраза землянина йому не сподобалася — зазвичай мисливці і інші жителі селища спілкувалися з ним шанобливіше, і він вирішив трохи натиснути авторитетом на цього зухвалого і балакучого хлопця.

— Хлопець, ти розумієш, з ким розмовляєш зараз? Що це за заявки «нехай офіцер піде кудись і таке інше»? Може тобі трохи в ізоляторі посидіти, ввічливості навчишся…?

— А в чому проблема, офіцер, що я такого сказав? — не розумів Віктор — чому ви нас затримуєте своїми питаннями? Ми що, щось порушили в селищі…. що вас так цікавить, що ви вже десять хвилин ставите питання моєму напарникові, які не входять у вашу зону відповідальності? І я не зрозумів — ви мені погрожуєте?

Віктор трохи прокачав обстановку, узгоджуючись із законами Версоли, які вивчив одними з перших у цьому світі — та і було їх там всього нічого — дикий світ, дикі закони. Він розумів, що у офіцера якийсь свій інтерес до їх здобичі, оскільки іншого пояснення його наполегливості не знаходив.

Охоронець зрозумів, що трохи перегнув палицю, але відступати не мав наміру — йому дійсно хотілося викупити всюдихід для свого знайомого за низькою ціною, а не по ринковій. За десять хвилин розмови з Волшем він дізнався, що у парочки є ще варіант продати такий же «Корт — 1600/п», і йому захотілося зробити свій бізнес, але тут так недоречно втрутився напарник мисливця, та і ще в такій фривольній формі. Охоронець був немолодий, але служив на Версолі свій перший контракт, тому ще забув не усі свої звички з рідної планети, де теж працював в схожій структурі. Тут же було все по-іншому, чоловік помалу втягувався в місцеві правила життя, але деякі замашки ще не зжив: в результаті, сам того не бажаючи втягнув себе в неприємну ситуацію, ставши погрожувати вільному мисливцеві. Суперечкою, що розгорілася, зацікавилися його колеги по службі, але підійшли надто пізно — Віктор з Волшем вже зайняли тверду позицію по відношенню до незрозумілих вимог і загроз цього типу, і справа котилася до розв'язки.

— Якщо у тебе є щось мені пред'явити, то пред'являй! — заявив нарешті наш герой — а якщо ні, то пішов на хрін, козел! І нічого мені своєю формою погрожувати — одягнув бронекостюм, довбешку сховав в шолом і герой, ти б…

Договорити хлопцю не дали — розлючений останньою фразою боєць вмазав в живіт хлопцю черевик і додав кулаком в металізованій рукавичці. І хоч за останній час колишній офісний клерк непогано накачав своє тіло, проте, такого удару він не витримав і звалився на землю, випльовуючи уламки зубів і кров. Оскаженілого бійця встигли зупинити його ж товариші — той абсолютно втратив над собою контроль, намагаючись добити ногами мисливця, який лежав вже на землі.

— Ідіот! — кричали на нього його ж товариші по службі — чого ти до нього причепився, у тебе тепер вибір невеликий, кретин…. тобі адже усі говорили — забувай свої замашки,…тут так не можна!

— Він мене на хрін послав, обізвав козлом — я при виконанні! — наполягав на своїй версії охоронець, що помалу починав розуміти, що устряв в неприємності — в цій ситуації його цілком можуть викликати на дуель на умовах того, хто викликає. Але перед цим його звільнять за перевищення повноважень, а тоді він залишиться наодинці з цим мисливцем.

Волш допоміг звестися напарникові на ноги — удар військовим черевиком в обличчя непідготовленій людині був сильним, і цій людині зараз була потрібна медична допомога — Віктор втратив декілька зубів. Тут втрутився представник адміністрації селища, що підійшов до них, і вони стали з'ясовувати обставини події: для бійця все виявилося погано, так що вирішення питання компенсації повністю залежало від мисливця. Хлопець роздумував недовго: за неписаними законами планети будь-яка образа, а тим більше в такій формі, повинна була змивати кров'ю — Інакше він сильно падав в очах інших мисливців, тому на перевірку у нього був всього один варіант.

— Дуель в савані — сплюнув кров хлопець, а по навколишніх людях пройшло важке зітхання — тільки спочатку підлікуюся трохи, а то щось у мене здоров'я похитнулося. Нікуди не йди боєць, день-другий і прогуляємося удвох…. тут недалеко.

Слід сказати, що хлопець вибрав найважчий варіант з'ясування стосунків, який застосовувався серед колоністів дуже рідко, і все з тієї ж самої причини — ментальні звірі. Більшість таких конфліктів проходили повз охорону і адміністрацію селища — навіщо вмішувати у свої розбірки ще когось, якщо можна розібратися зі своїм кривдником в савані як завгодно і як зручно. Правда, у випадку з жителями селища — не мисливцями такий варіант не проходив — тут було потрібне втручання охорони і процедура виклику на дуель. Тобто, мисливець ти або ні, але якщо нарвався, то відповідаєш за свої слова або дії зброєю — І нікого не хвилює, що ти погано стріляєш, або бачиш зброю вперше — твої проблеми. У випадку з охоронцем, що перейшов межу, був якраз такий варіант — тепер він повинен дочекатися, коли Віктор підлікується, і вони підуть з'ясовувати стосунки чимдалі від селища. Першим на виклик зреагував представник адміністрації селища:

— Так, боєць, ти все чув,… і усі навкруги теж чули. Ти звільнений…. здати бронекостюм, зброю і взагалі все, що тобі видало селище. Нікуди не від'їжджати з селища і не намагатися його покинути — в цьому випадку за твою голову буде встановлено винагороду, і будь-який житель планети може тебе убити, як утікача і злочинця — це перше! Друге — в зазначений осоружною стороною термін ти маєш бути на воротях периметра — хоч голий, хоч обвішайся зброєю від ніг до голови…. все, що зможеш купити за свої гроші, усе твоє — закон не обмежує дуелянтів у виборі зброї. Зрозуміло?

— Це як же? — заплескав очима здивований боєць — а…

— Ти що, думав, що в казенному бронекостюмі і з штурмовим комплексом підеш на дуель? — примружився чиновник — наступного разу спочатку думатимеш головою, а потім битимеш цивільних,… якщо, звичайно у тебе буде чим думати наступного разу, хе-хе.

Потім тип обернувся до нашого героя і перепитав у нього: