Версола. Книга 2. Мисливець 04M: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ближче до вечора, коли утікачі зрозуміли, що відірватися їм не дадуть і їхати вперед особливого сенсу немає, парочка машин зупинилася. Цей маневр був помічений нашими героями, і вони просто від'їхали трохи назад, залишаючись в межах видимості, але на межі прицільної стрільби. Тепер була вибрана тактика вимотування, психічного тиску, розрахована на помилки і непродумані дії ворога.

— Нехай понервують трохи — посміхнувся Волш — за пару годин перегорять і спати будуть міцніше…. хоча, думаю, вони спробують влаштувати нічне чергування,… хоч якесь…. вночі потрібно буде бути обережніше, ми вже третій раз підряд ризикувати будемо, як би місцева фауна не піднесла нам урок ввічливості.

…Зак, Оллі, Чарч і їх друзі збилися в компанію ще три роки тому, коли потрапили сюди по вироках судів на своїх планетах — хто за що, але терміни погашення боргів у усіх були тривалі: найкоротший був у Оллі — тому потрібно було відпрацювати всього сімдесят три тисячі бон. У інших справи були гірші і довші, але хлопці цим не парилися — тут теж можна жити: дівчатка в селищі зговірливі, теж, в основному із засланців, жрачка натуральна, алкоголь, вільне носіння зброї, а охота їм подобалася. Але особливо вона їм сподобалася, коли хлопці познайомилися з місцевими старожилами — Мікс і Хуч показали їм на ділі, як можна заробляти більше, а працювати менше. Загалом, ця компанія, окрім звичайного полювання час від часу, займалася ще рекетом на ближніх маршрутах — брала данину з самотніх мисливців, що поверталися з полювання. Брали трохи, не більше п'ятнадцяти відсотків здобичі, щоб не озлобити терпилу — ризикувати особливо не хотілося, хіба мало що прийде в голову людині зі зброєю в руках. У бонус такому «постачальникові» входив захист від інших груп — таких розумних тут було багато, правда, час від часу «постачальники» об'єднувалися, і відстрілювали таких любителів легкої наживи. Але незабаром їх місце займали нові авантюристи, і все починалося знову, адже колоністів присилали сюди регулярно, а серед них завжди знаходилися ризикові хлопці — І так по кругу.

Ось такою компанією по збору данини і була їх невелика зграя — надбавка до доходів була не занадто великою, але вона була. Все змінилося того дня, коли їх керівництво в особі все тих же Мікса і Хуча вирішило залучити до себе двох удачливих мисливців — деяких Волша і Віктора, які з чуток дуже круто заробляють на уніках — таких фахівців було дуже мало в їх селищі. Компанія не знала, як і про що говорили з тими мисливцями їх начальники, але ті повернулися сильно невдоволені розмовою — особливо погано відзивалися про того Віктора. Хоч він вважався найціннішим фахівцем для їх шарашки, що може в перспективі принести їм багато бон, але занадто зухвалим і зарозумілим. Але бесіда якось не склалася тоді у Мікса і Хуча, тому розмову вирішили продовжити далеко від людей і охорони — вирішили на природі вселити цій парочці правильні думки, навіть узяли з собою ще двох з команди — зазвичай цього цілком вистачало для розбірок з незговірливими «постачальниками». Але пройшов місяць, а бригада так і не дочекалася повернення своїх бригадирів — уся четвірка пропала в савані з кінцями, але не це було погано: врешті-решт, грабувати лохів можна і без них — не велика наука.

Погано було те, що ці Волш і Віктор повернулися назад цілими і неушкодженими, з повним причепом органічної сировини, і що найнеприємніше — з деякими деталями всюдиходів на продаж. Зіставивши факти, компанія, що залишилася, дійшла висновку, що цим двом якимсь чином пощастило розібратися з їх керівництвом і розібратися конкретно. Правда, було незрозуміло, де їх два всюдиходи — кидати такі трофеї було не прийнято на Версолі, все-таки один такий агрегат тягнув на сорок штук — але, мабуть, щось пішло не так, і замість двох фургонів в селище повернулися їх запчастини, по дрібницях. А потім їм натякнули хороші люди, що Мікса, Хуча і їх двох друзів можна не чекати — з ними розібралися. Хлопці, які залишилися, думали увесь вечір, як їм поступити: з одного боку такий поворот трохи їх лякав, адже Мікс і Хуч були досвідченими бійцями, що прожили на Версолі майже дев'ять років. І якщо їх завалили ті двоє, то вони на голову серйозніше у справі, як профі, а ставати черговими «постачальниками» трофеїв ніхто не хотів — це не одинаків на маршруті пресувати натовпом. А з іншого боку, душа вимагала помсти за своїх хлопців — ось так у боротьбі двох почуттів і просиділи вони в одному барі, вирішуючи як поступити. І врешті-решт вирішили, що вісім чоловік на чотирьох машинах зможуть розібратися з парочкою знахабнілих мисливців — так що наступним ранком уся компанія вже була у зборі на майданчику для техніки, очікуючи своїх майбутніх жертв.

Природно в селищі ніхто нічого не збирався робити — проблеми з охороною нікому були не потрібні, але в савані… Оллі навіть провів рукою по шиї, коли зустрівся поглядом з тим хлопцем на ім'я Вік — він був найзлішим в компанії, оскільки здружився за цей час з Хучем і палав жаданням помсти. Трохи їх розсмішив цей другий, Волш, коли засунув якусь розумну фразу про те, що там, куди вони збираються їхати, водиться багато усього небезпечного і голодного, а особливо небезпечні місцеві нічні комахи, які люблять обідати необережними мандрівниками. Оллі тоді ще більше розсердився, вислухавши ці казки про великих чи то комарах, чи то кониках.

— Що ти нам тут втираєш, м'ясо? — Комашки, комашки — їдь, давай, ми вас наздоженемо, щоб вам нудно не було, а-ха-ха-ха — уся компанія тоді трохи посміялася, а той мисливець лише знизав плечима і повернувся до свого всюдихода.

Спочатку все йшло нормально — жертва втікала, мисливець наздоганяв, жертва явно не хотіла особистого контакту, тоді як мисливець хотів поговорити по душах — така гонка тривала декілька діб із зупинками на нічні привали. А потім, в один прекрасний ранок компанія виявила перші проблеми — у двох фургонів опинилися згорілі колеса, не всі, але ремонт довелося проводити використовуючи запаски з усіх чотирьох машин, адже самі колеса вважалися одними з найнадійніших елементів всюдихода. Але проблеми, як виявилося, тільки починалися: дичина була із зубами — декілька їх хлопців, що вирішили зайнятися ремонтом, стали першими жертвами — виявилось, що переслідувані добре стріляють і зовсім їх не бояться. Двох уклали відразу, а третьому повезло трохи більше: схопив пару розривних голок в живіт — навіть дилетантові стало зрозуміло, що з такими пораненнями не впорається жоден прилад або аптечка,… загалом, хлопець помер через півтори години, незважаючи на усі застосовані засоби і медикаменти.

Глава 2

Першу поразку списали на чинник несподіванки, хоча ніхто не міг пояснити, як цим двом вдалося зіпсувати їм колеса, хоча навіть не так — як зіпсували, це зрозуміло — начинка там вигоріла уся, залишилася тільки ціла вісь і лицьові щитки. Ні, питання стояло так: коли вони встигли це зробити? Ну, не вночі ж — усе планетарне населення знало головне правило виживання: вночі не виходити за периметр селища, ночувати у всюдиході, світло не включати, сидіти тихо і дихати через раз. Тому логічно вирішили, що диверсія була здійснена з раннього ранку — жертва виявилася винахідливою і влаштувала їм підлість перед сніданком. Залишок дня провели в турботах: спочатку поховали своїх товаришів, пообіцявши над їх могилами дістати тих мудаків, а потім напахалися із заміною коліс, оскільки досвіду таких операцій ніхто не мав. У результаті, до кінця дня вимоталися фізично до межі, і усіх радувало тільки одне — всюдихід цих мисливців поїхав в савану, очевидно вирішивши, що одного уроку їм буде досить. Сказати по правді, завзяття і відваги у компанії збавилося — сувора дійсність внесла в їх плани свої корективи і голоси розділилися.

Більшість вирішила плюнути на помсту і повертатися — врешті-решт, знімати данину з одинаків можна і без Хуча, наприклад, хе-хе, більше залишиться на ніс. Менша частина на чолі з Оллі палала гнівом і погрожувала усією небесною карою цим двом гівнюкам, але в результаті годинних гарячих дебатів з переходом на особистості, більшістю голосів було прийнято рішення про припинення гонитви і повернення в селище. До сутінків залишалося ще майже дві години, так що ще встигли трохи проїхати, перш ніж знову стати табором на ніч — І ця ніч пройшла спокійно — очевидно і пара мисливців визнала питання вирішеним і покотила у своїх справах. Уранці, провівши розвідку місцевості, рушили в дорогу, але до середини дня, коли зупинилися на обід, підстріливши собі свіжого м'яса, виявили нову «стару» проблему — за ними їхав якийсь всюдихід. Можна сказати, їх переслідували, оскільки до кінця дня уся бригада зупинилася на ночівлю, а ті у свою чергу зробили привал зовсім недалеко, всього в пів кілометрі. Встали нахабно, нічого не боячись, на відміну від їх команди, яка почала помітно нервувати, не знаючи, що чекати від незнайомців.

— Швидше за все, це ті самі два мудака, за якими ми сюди приїхали, тому сьогодні вночі чергуватимемо, нас п'ять — почав вечірню розмову Зак — мені до кінця незрозуміла ситуація із згорілими колесами, але швидше за все, ми проспали, за що і поплатилися двома нашими товаришами. Ні в життя не повірю, що хтось настільки ідіот, що наважиться вночі ходити по савані, але проте, ситуація склалася так, що наступна така втрата буде для нас критичною — запасних коліс більше немає. Тому чергуємо — розділимо ніч на п'ять відрізків по дві години, включаючи сутінки і час перед світанком, транспорт ставимо так, щоб між ними не можна було пройти. Таким чином, в зоні ризику будуть крайні машини — ті, де неповні екіпажі. І ось ще що: не надумайтеся вночі включити світло або виходити з машини з ліхтариком, якщо щось здасться — будіть всіх, тоді думатимемо. Хоча, що я говорю: гадаю, що серед нас немає божевільних, люблячих нічні прогулянки по Версолі, хе-хе…. сподіваюся. Все, тепер усім спати — я перший чергую. І спати цієї ночі будемо в зовнішніх машинах, внутрішні залишаємо порожніми — І не надумайтеся мені заснути на посту — ці двоє не даремно стали так близько, чую, що готуються… гади.

Оскільки п'ять на два не ділилося, то в одному залишився один герой, а в крайніх по двоє — змінювалися кожні дві години, але доки марно — шум зовнішнього вітру і звуки нічної савани забивали усі інші звуки, навіть якщо вони і були, тому задумка була так собі. Заку дісталася перша зміна і зміна в чотири години ночі і до ранку — порядком засмиканий і злий від недосипання, він нервово бродив по салону, намагаючись щось почути, або навіть побачити в склі кабіни — але все без видимої користі. У якийсь момент йому здалося, що він чує сторонній шум, схожий на звук роботи двигуна, але повна маячня такого припущення була ним списана на свій засмиканий стан, тим більше що звук швидко пропав. Під кінець чергування, втомившись міряти кроками салон машини, сів і задрімав — все-таки позаду цілий день, наповнений втратами, нервами і іншими несподіванками, до яких їх компанія виявилася абсолютно не готова. Як потім виявилось, усі трохи спали на посту, проваливши задумку Зака, про що з ранку всі і пошкодували, коли спробували рушити в дорогу.

Тут бригаду на деякий час охопила паніка: вони втратили колеса у прямому розумінні цього слова, причому, як би це не було не дивно і нез'ясовно, постраждали якраз ті машини, що були усередині, в більш захищеному положенні. Перший напад паніки швидко погасили Зак і Оллі: вони організували оборону, прикрившись одним з цілих фургонів — 100 %, що супротивник зараз лежав у себе на даху і чекав моменту, коли хтось з них необережно вигляне. Бригада навіть ухитрилася зайняти декілька позицій і обстріляти зухвалих мисливців — потрапили або ні, було незрозуміло, але більше двоє переслідувачів не показувалися зі свого транспорту. Потім знову працювали фізично, розуміючи, що потрібно спробувати відірватися, але і залишати своє майно тим двом не можна, тому перенесли найцінніше у вцілілі всюдиходи. Забрали все, що влізло, навіть управляючі кристали викрутили з кабін, щоб переслідувачі не змогли завезти покинуті машини. Хотіли було підпалити, щоб тим гадам нічого не дісталося, але щось усередині різко чинило опір такому вандалізму, адже це було своє, роками нажите і таке, що дбайливо зберігається — до того ж, жевріла десь думка, що вони сюди ще повернуться і їх машини будуть тут їх чекати. Зак мовчки корив себе за минулу ніч — адже чув же двигун працюючої машини, але списав все на недосипання і нерви — в результаті вони остаточно втратили два транспорти. Обміркувавши свій промах, не признавався колегам у своїй дурості — зараз усі були на взводі, спали зі зброєю в обнімку, і його могли свої ж пристукнути за такий косяк — він в цьому навіть не сумнівався. Але для себе зробив правильний висновок, яким поспішив поділитися зі своїми напарниками.

— Я думаю, що вони вночі якось під'їжджають до нас упритул і вилазять, а потім палять колеса — Іншого варіанту я тут не бачу. Ось тільки як вночі можна їздити без освітлення? Та і вийти з машини в цьому випадку можна, в принципі, якщо стати упритул.

— А ти б сам вийшов в ніч, Зак? — глузливо запитав Чарч, один з їх команди — я б ось ні за що не вийшов, хоч пару метрів, хоч півметра. Я ось чув, що досвідчені мисливці, які займаються полюванням на хижаків, а не такі, як ми, говорять, що є такі…

— Та заткнися ти зі своїми мисливцями! — не витримав Оллі, як найзліший і різкіший з них — у страху ока великі, хіба мало що там щось десь комусь здалося! Але із Заком я згоден — вони підбираються до нас вночі, а ми не чуємо ні хріна із-за цього вітру проклятого, а ще і спимо, неначе все навкруги спокійно і нормально, тьху. Залишається тільки зрозуміти, як вони орієнтуються вночі — якби знати, ми б самі під'їхали до них і щось підпалили цим тварюкам.

— Ось і сходи, хто тебе тримає, і підпали — парирував Чарч — а ми тебе почекаємо тут, палій савани, мля. Краще все-таки нести чергування якось по-іншому,… може, на даху почергуємо, а, хлопці? І не по одному, а парами — так більше шансів щось почути або помітити.

— Баран — зреагував Зак — у них напевно є нічний приціл, знімуть тебе зі снайперки, коли ти будеш, як дебіл вирячитися в темряву. А може ще щось до тебе туди залізе у гості і потягне вниз, або шию переламає там же і повечеряє тобою, поки твоя голова прислухатиметься до чогось там…. послав же бог напарничка…

— А ти сам-то що пропонуєш? — звився Чарч — сидіти в цій коробці і чекати, коли ці два мисливці нам тут усе попалять? Забув, що брати запаски нізвідки…. розумний якій знайшовся — пропонуй свій варіант як відбутися від цих гадів — сидіти усередині однозначно не варіант!

— У словах хлопця є розумне зерно — подав голос ще хтось з команди — можна адже лежати там за відкидними щитками і слухати, не висовуючись,… все одно ж не видно ні біса, а так хоч якийсь шанс буде. Минулу ніч ми чергували по одному — І ось вам результат, а ось вони якимсь чином можуть пересуватися вночі, та і виходити з машини не бояться — ось це шок! Ці двоє явно знають щось таке, що не знають усі інші на планеті…. може спробуємо з ними домовитися…. заплатимо відкуп на крайній випадок — мертвому бони не потрібні!

— Що?!!! — закричав Оллі — після всього, що вони зробили з нашими друзями, ти хочеш їм ще і заплатити? Та ти зовсім ідіот — особисто я нікому платити не збираюся, я їх тут почекаю — нехай приходять, подивимося у кого яйця міцніше!

Деякий час компанія сиділа мовчки — кожен приймав для себе рішення: заплатити і жити далі, або почекати ранку і спробувати дістати кривдників. Тут, правда, плану не було, бо ніхто не знав, як дістатися до всюдихода мисливців — ті відразу розривали дистанцію і не йшли на прямий контакт.

— Мені здається, я зрозумів, як вони рухаються в темряві — похитав головою Зак — у них є ПНБ, я такі пару разів бачив у збройових магазинах… по-іншому ніяк. Ці штуки ніхто не бере, оскільки з одного боку дуже дорого — можна купити собі набір з відмінної снайперки і непоганого іглостріла з наворотами на обох. А з іншого боку, кому воно тут потрібно, якщо вночі ти все одно відсиджуєшся в машині, боячись висунути ніс назовні, та і спробував я такий якось одного разу,… для приколу — лайно! Видно метрів на двадцять…. ну, може, сорок — а зсередини кабіни через скло взагалі.. шняга, коротше — дорогий, понтовий і дурний девайс. А ці якось призвичаїлися з ним їздити…. тямущі гади,… вночі вистачить і десяти метрів огляду, щоб їхати тихо, тим паче, що їхати-то можна по кристалу… тільки ось навіщо це їм в принципі, не зрозумію. Відкоригував трохи маршрут, щоб не в'їхати в яку-небудь нору або яму і все: дивися на карту і повільно кермуй до точки, а якщо другий ще і на даху лежить і коригує — у нього-то огляд буде дальший — так тоді взагалі питання з під'їздом впритул знімається. Та і ризики так багаторазово зменшуються,…сволоти, ось лайно! — вигукнув у кінці тиради Зак — якщо я правий, нам кінець, хлопці, нас не відпустять,…приїхали.

— Я не хочу так помирати! — хтось закричав в салоні, не витримавши перспективи — я відразу був проти, ви мене змусили, ублюдки, я вас…

Крик захлинувся, почулася метушня, лайки, шум падіння тіла, знову метушня, потім звуки тупих ударів і знову все затихло.

— Вони нас не відпустять — приречено стискав іглостріл Чарч — раз до такого ніхто не додумався доки, ці двоє захочуть залишити свої навички в таємниці. Не бог дай що, звичайно, але, проте, це серйозна штучка і усім її знати необов'язково… прокляття!

— Досить нити — заявив Оллі — нас четверо, той дурень-панікер тепер не при справах…. чергуємо по двоє, зміна кожних дві години, страхуємо один одного… їм теж потрібно спати, і кров у них тече точно також! По даху не ходити — лежати за щитками і слухати,… до речі, у нас адже теж є нічні приціли — самий час ними скористатися, раз вже ми зібралися вибратися на повітря.

— І толку від них, вони для снайперської рушниці — на іглостріл не поставиш — висловився Чарч — я наприклад, ним ніколи не користувався.

Як виявилося, досвід роботи з нічником був у Оллі і Зака з «минулого» життя — їм і поставили завдання працювати снайперами. Трохи ще поговорили, і незабаром перша зміна полізла на дах — хоч і страшно було до запаморочення, але вони розуміли, що цієї ночі вирішиться їх доля, а сидіти внизу більше безглуздо і без потреби.