Версола. Книга 2. Мисливець 04M: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Глава 1

— І що ти їм такого сказав, що вам усім стало так весело? — поцікавився наш герой — знаєш новий анекдот, поділися з другом, а-ха-ха.

— Я їм доступно пояснив, що в савані небезпечно — звірі всякі ходять, ще зжеруть, як їх друзів…. загалом, розповів їм правду — що хлопців з їх компанії з'їли місцеві коники, а ми тут не причому — ми адже не причому, правда, партнер, а-ха-ха-ха?

Трохи посміялися плоскому жарту, помахали компанії ручкою і залізли в машину — вже через пару хвилин всюдихід став спритно розганятися назустріч новим пригодам.

— Розумієш, Віктор, я їм не говорив, що вони не враховують простого чинника: людина набагато небезпечніша тварюка, ніж будь-яка з тих, що живе на цій планеті. Тварини адже керуються простими інстинктами: вони хочуть їсти, і все! А ми з тобою маємо емоції і можемо постійно щось придумувати, що не завжди вписується в логіку. Ось, наприклад останній рейс: ти вийшов в ніч, поступив нестандартно для усіх жителів планети — хто міг таке чекати, щоб людина вночі на Версолі вийшла зі всюдихода? Та у мене досі в голові не укладається твій вчинок…. розумієш, про що я?

— Ти думаєш, що я такий герой? Та я тоді трохи розрив серця не отримав, коли виявився зовні машини…. і не впевнений, що зможу ще раз таке виконати. Настільки страшно було, що все ще здригаюся, як згадую ту ситуацію: темно, звуки різні з різних сторін і постійне почуття, що хтось поряд з тобою…. бррр… ну нафіг таке. А цих хлопців ти, до речі, знаєш, що вони хоч з себе представляють?

— Знаю тільки трьох, інші мені незнайомі…. неважливо, дивися: зібралися в зграю, щоб нас злякати, щоб ми заздалегідь відчули себе дичиною. Поїдуть за нами, як на полювання — тих трьох, кого я упізнав, можу охарактеризувати як любителів, що так і не стали професіоналами — вони вже п'ять років займаються виключно «м'ясом». Погано те, що не знаю інших — можливо, там є і такі, що заробляють рекетом на підступах до селища, але ж з нами все буде не так — ми адже з тобою не нешкідливі хрюшки і бізони. Подивимося, що вони скажуть, коли ми почнемо огризатися у відповідь — перестрілка, це не туші патрати. До того ж я трохи удосконалив свої хлопавки…. нічого особливого тут не зробиш, просто приліпив до них трохи гайок — щось подібне до саморобної осколкової гранати. Пропоную влаштувати їм прийом в першу ж ніч, щоб життя казкою не здавалося — дивишся, і погані думки з голови вилетять.

— Мені здається, це занадто близько до селища, це, по-перше, а по-друге, відпускати інших — погана ідея, хіба мало їм потім чого в голову прийде…. знайдуть собі ще однодумців, організовують на нас цілий рейд — а воно нам потрібно? По-третє, трофеї — якщо залишити їх в цій зоні, то їх знайдуть такі самі «м'ясники», а з таким сюжетом я категорично не згоден — хто мочить, той і трофеї збирає!

— Трофеї… у нього в голові одні трофеї! — розсміявся Волш, зосереджено крутячи баранку — так… ти мене здивував у черговий раз, добре. Тоді тягнемо їх якнайдалі: рухаємося на максимальній швидкості по нашому минулому маршруту, а до вечора визначимося.

Вечірнє рекогносцирування виявилося очікуваним — чотири всюдиходи сповільнювалися на краю чутливості камери — переслідувачі, очевидно, почекали деякий час для годиться, і потім кинулися навздогін за нашим героями. З того, що зараз обидва компаньйони спостерігали на планшетах, виходило, що усіх вісім чоловік не змінили своїм намірам і їдуть за ними — колона з чотирьох машин розгорталася в круг, збираючись на ночівлю.

— Гм, цікава ідея виставити транспорт в коло, щоб створити невеликий «безпечний» на ніч п'ятачок усередині — швидше за все, хтось з них був мисливцем на своїй планеті або десь про таке прочитав,… тямущо. Але сенсу саме тут не бачу — такі табори роблять з розрахунку розведення там усередині вогнища, а тут це така приманка…. та і ще на ніч, подивимося, як події розгорнуться.

Деякий час партнери ще спостерігали за метушнею в таборі переслідувачів, сподіваючись побачити дурість — вогонь в нічній савані, але ні — чужі виявилися не зовсім дурнями, а незабаром стало остаточно темно, і мисливці, повечерявши, лягли спати. З ранку відразу рвонули далі по маршруту, обговорюючи дивну логіку їх переслідувачів — який сенс в такому таборі? Оскільки приблизні характеристики техніки мало чим відрізнялися один від одного, то гонка переслідування тривала ще шість діб в такому режимі — напарники цілеспрямовано відводили за собою караван углиб території. До моменту, коли вирішено було повторити минулий трюк з підпалом, вони вже пройшли стороною декілька знайомих місць, судячи з карти, яку малював їх кристал — скоро починалася сіра зона.

— Поступимо за старим сценарієм — запропонував Волш — спробуємо скоротити кількість переслідувачів, швидше за все, вони там не чекають від нас геройства і вважають, що ми злякані, втікаємо, намагаючись відірватися від них. Я піду з тобою — швидше все зробимо!

— Добре…. але пропоную не влаштовувати серйозних вогнищ, щоб не притягнути серйозних тварюк — мені здається, що досить буде вивезти з ладу їм по парі коліс, щоб серйозно ускладнити їм життя.

— У будь-якому всюдиході є запаска, це не вирішить наших проблем, а тільки відстрочить і загострить.

— Ну… як сказати, їм же доведеться вийти назовні, щоб зайнятися зміною коліс, а тут і ми такі красиві намалюємося з рушницями — станемо в парі сотень метрів від їх табору, заліземо на дах зі снайперками і чекатимемо ремонтників — влаштуємо сюрприз. Не думаю, що колеса горітимуть занадто яскраво — навіть, якщо воно все не прогорить, то втратить функціональність, а якщо план не вигорить, тоді наступною ніччю спробуємо старий спосіб, хе-хе.

— Вік, це ризикований план — працювати доведеться в траві, піде більше часу, більше вірогідність нарватися у темряві на щось зубасте і голодне.

Трохи порадившись, пошлися на тому, що варто все-таки спробувати план з колесами — партнери не втрачали надії на отримання усіх чотирьох машин в трофеї, хоч і було відверто страшно. Доречно зауважити, цього разу до екіпіровки і підготовки до походу віднеслися серйозніше: по-перше, усі ті ж запаси матеріалів і ганчірок для підпалу, парочка більш містких пластикових місткостей для палива, м'яке взуття, щоб не мотати ганчірки на черевики, в яких потім незручно ходити. А головне: купили два прилади нічного бачення — такі девайси не мали попиту у місцевого населення, і це зрозуміло — який сенс в тому, що ти можеш когось там побачити в ночі — тварюки тебе бачать і відчувають все одно на порядок краще. А на додаток ще можуть і взяти під контроль, на відміну від тебе — такого модного і крутого з просунутим пристроєм на голові. Знайшли ПНБ важко: залишалися ще деякі старі запаси з часів початку колонізації — колоністи тоді швидко зміркували, що пристрій даремний на цій планеті, а коштує, як декілька одиниць зброї. Продавець тоді ще сильно здивувався і зрадів, коли сплавив залишки неліквіду молодому хлопцю — Віктор рідше Волша займався закупівлями боєприпасів і спорядження, тому його часто приймали за нового недосвідченого переселенця, а у цього конкретного торговця він був вперше взагалі.

Особливістю ПНБ місцевого виготовлення виявилася його посередність за своїми характеристиками — на відкритому просторі видимість складала всього біля сорока метрів, а через бронескло всюдихода ця дистанція скорочувалася майже удвічі. Очевидно, в матеріалі цього скла було щось, що серйозно обмежувало споживчі якості приладу для нічних походів. Для того, щоб зрозуміти, з чим вони мають справу, довелося обом навіть вивчити одну базу «Спеціальне устаткування траперів», де був опис того, що вони купили. «Візор-НГ3» — так називався цей цивільний виріб — Віктору стало зрозуміло, що це якийсь недо-прилад для населення, жалюгідна пародія на повноцінний військовий прилад нічного бачення, які були на порядок краще за характеристиками. На відміну від земних моделей ПНБ, ця штука була виготовлена у вигляді шолома — закривалася верхівка, лоб і частина голови нижче носа — користувач дивився на світ крізь забрало в зелених тонах. Пристрій живився від невеликого акумулятора у верхній частині шолома, якого вистачало на шість годин безперервної роботи, по заявці виробника. Ось за такі девайси мисливці виклали майже по сім шматків, але визнали витрати виправданими — І це була вже ціна по нижньому краю — спочатку такі агрегати продавалися на Версолі по десять-дванадцять тисяч, поки люди не зрозуміли їх даремність.

Ще однією корисною купівлею був набір з шести комплектів з незрозумілою абревіатурою «РКД-6» — це вже для зв'язку в межах прямої видимості, або як вийде — в умовах планети зв'язок був третьою проблемою після ментальних хижаків і неможливості польотів. Комплект ношених радіо-гарнітур продавався упаковкою по шість штук — коштувало це диво всього дві з половиною тисячі бон і кріпилося на одне вухо — Віктору ця штучка нагадала блютуз гарнітуру до мобільних телефонів, вже дуже було схоже. Пристрій теж мав акумулятор, який вимагалося заряджати після кожних восьми годин безперервної роботи — що цим хотів сказати виробник, було незрозуміло: чи йшла тут мова про час безперервних розмов або про час, коли гарнітура була включена. Так що до початку операції парочка почувала себе хоч і лячно, але трохи впевненіше, ніж минулого разу — все-таки, в крайньому випадку, можна буде і пошептатися, а можливість бачити в темряві, хоч і недалеко, вселяла деякі надії. Операцію «Проспали ви колеса, пацани!» вирішили провести години в чотири ночі — тоді починався найміцніший сон у людей. Самі спали до трьох — залишили собі годину на збори і під'їзд до табору супротивника за старою схемою, благо тепер можна було спокійно їхати нормально вперед: прилад хоч і був слабеньким і давав огляд до двадцяти метрів, але цього цілком вистачало для повільного руху по курсовій карті кристала.

Табір недоброзичливців знову з'явився у вигляді фургонів, побудованих в круг, тому просто під'їхали до того першого, що попався і зупинилися в парі метрів збоку. Цього разу, хоч були підготовлені і рішуче налаштовані, проте, ще півгодини провели на даху свого всюдихода, оглядаючи в шоломах ПНБ місцевість навколо себе — бажання виходити назовні в густу траву повільно тануло.

— Так, Волш, на вихід пішли — ми тут ще посидимо так десять хвилин і ганебно зіллємося — тихо сказав Віктор і першим поліз вниз.

Вийшли і завмерли, озираючись, наскільки це було можливо в їх положенні: серце знову стало частити, набираючи оберти, а слідом за ним до веселощів підключилися і легені — хлопець став часто дихати, продовжуючи нервувати. Думка запитати у Волша, як він себе почуває швидко пройшла — І своїх проблем вистачає — то тут, то там, очі вихоплювали дрібні силуети якихось звіряток, що снують майже поруч. Щоб сильно не затягувати і не злити долю, вирішили обмежитися двома найближчими машинами — на усі дії пішло близько п'яти хвилин, включаючи обливання контактної поверхні коліс паливом, перехід до наступного і потім сам підпал. Програму урізали до мінімуму — працювали тільки на зовнішніх колесах, не намагаючись дістатися до внутрішнього круга — І важко і небезпечно, вони і так вже довго на відкритому повітрі. Планета і її фауна знову виявилася милостива до них — обоє змогли добратися назад і закрити за собою люк, а потім швидко сіли за кермо і забралися з місця диверсії на пару сотень метрів, як і планували. З такої дистанції побачити щось в таборі було неможливо, точно так, як і почути — та і завдання таке вони собі не ставили…. скоро світанок, там все і вирішиться. Лягати спати не стали — випили по дозі стимулятора, поїли і убили час до перших променів сонця за пустими і безглуздими розмовами ні про що. А як почало світати, узяли рушниці і полізли на дах — компаньйонів дуже цікавив стан техніки переслідувачів, і, що важливіше — реакція нічних мешканців на невеликий вогник.

— Міцно спали хлопці — сміявся Волш, роздивляючись стоянку переслідувачів у бінокль — повезло їм, ніхто не прийшов на вогник, ха-ха-ха…. хоча і нам теж повезло — фургони цілі, а ось з колесами біда, потрібно міняти… чекаємо механіків.

Віктор теж бачив наслідки їх нічної вилазки: не все було так добре, як хотілося, але результат радував — корпус в місцях підпалів почорнів від диму, що навівало думки про добре просмажені колеса і скору зустріч з ремонтниками. Подальші дії зовсім розсмішили компаньйонів: люди навіть не спробували вийти зі своїх машин, перевірити їх перед рухом, а просто рушили до них, провівши уранішню розвідку підйомною камерою. Землянин зміг спостерігати у бінокль увесь процес підняття стріли і подальшого опускання в похідне положення — їх, звичайно ж побачили, це 100 %! Потім почалася метушня — два всюдиходи не проїхавши і десяти метрів, зупинилися, а два інших вирішили не вириватися і з'ясувати, що там таке у колег сталося?

— Стріляємо відразу, як тільки з'являться з корпусу — сказав Волш, припадаючи до прицілу — другого пострілу можемо не встигнути зробити. Якщо не дурні, визначаться швидко і перекриють нам сектор обстрілу двома іншими машинами, не шкодуй боєзапас, максимум вогню, партнер!

— Бах! Бах! — перших двох кандидатів в ремонтники зняли з трьох пострілів — другі номери розрахунків убитих швидко зникли усередині своїх машин і більше не висовувалися.

Хлопець ще трохи постріляв по пухирю кабіни одного з них, але безрезультатно — як і говорив йому Волш, пробити цей крихкий на вигляд матеріал можна тільки бронебійним пострілом і тільки перпендикулярно, що в цій ситуації було нереально — фургони стояли під кутом один до одного. Оцінив успіхи партнера — той виявився більш удачливим, повідомивши, що зняв двох — смертельно або просто зачепив — доки незрозуміло. Ворог теж був не дурень — їх положення було відоме, тому одна з цілих машин стала боком, перекривши можливість подальших веселощів. Віктору прийшла ідея трохи полякати супротивника.

— Волш, пропоную варіант: я залишаюся внизу і управляю всюдиходом, а ти залишишся тут і направляєш мене — спробуємо зробити круг навколо них, може, відкриються на пару секунд — ти стріляєш краще мене.

— Давай спробуємо, але швидше за все, нічого не вийде — нам потрібно багато проїхати, щоб щось побачити із-за передньої машини, а їм потрібно буде трохи розгорнутися на пару метрів всього, щоб знову перекрити сектор,… але спробу зробимо, може вони занадто зайняті заміною своїх коліс і не сильно за нами дивляться.