День триффідів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ми всілися у неймовірно зручних кріслах. Між нами на маленькому столику стояла каво-машина та дві склянки. Джозеллина була маленька, з куантро[8]. А плутократичний на вигляд пузатий келих з калюжкою безцінного бренді — мій. Джозелла видихнула трохи диму і зробила ковток. Смакуючи напій, вона сказала:

— Цікаво, чи спробуємо ми ще колись свіжих апельсинів? Добре, продовжуйте.

— Ну, заплющувати очі на певні факти не треба. Гадаю, що невдовзі всі запаси почистять. Як не завтра, то післязавтра. Тому краще вже зараз почати розуміти, як розвиватимуться події. Поки що в резервуарах є вода. Невдовзі її не стане. Усе місто почне смердіти, немов одна велика каналізація. На вулицях вже валяються трупи, і з кожним днем їх ставатиме все більше, — я помітив, як вона здригнулася. Змальовуючи загальну обстановку, я на мить забув, що означає для неї ця згадка. І квапливо додав: — Це може означати спалах тифу, холери чи бозна-чого. Тому необхідно втекти звідси, перш ніж це почнеться.

Вона кивнула, погоджуючись зі мною.

— І наступне питання, певно, буде таким: куди їхати? У вас є якісь ідеї? — спитав я її.

— Ну, якщо в загальних рисах, то, думаю, кудись подалі. Туди, де є хороше водопостачання, на яке можна сподіватися — можливо, якийсь колодязь. І думаю, що воно має бути десь на височині — в розумних межах — якесь місце, де буде хороший чистий вітер.

— Так, — сказав я, — про чистий вітер я не подумав, але ви маєте рацію. Вершина пагорба з хорошим водопостачанням — це нелегко зробити без підготовки, — я замислився. — Лейк-Дістрикт? Ні, це дуже далеко. Можливо, Уельс? Або, можливо, Ексмур чи Дартмур? А може, одразу до Корнуолу? Навколо Лендс-Енду[9] ми мали б переважно чистий південно-західний вітер з Атлантичного океану. Але такий шлях був би водночас довгим. Можливо, ми залежатимемо від міст, коли стане безпечно їх знову відвідати.

— А як щодо Сассекського Даунса[10]? — запропонувала Джозелла. — Я знаю чудову стару ферму на півночі, якщо їхати в напрямку Пулборо. Вона не на вершині пагорба, але доволі високо. Там є водяний насос, і я думаю, що вони самі виробляють електрику. Там все перероблено та модернізовано.

— Справді, спокусливе місце. Але воно неподалік від густонаселених місць. Ви не думаєте, що нам краще поїхати кудись подалі?

— Ну, я думала про це. А скільки часу мине, перш ніж у містах знову стане безпечно?

— Поняття не маю, — зізнався я. — Гадаю, що близько року. Мені здається, що цього часу буде достатньо, щоб там стало безпечно.

— Розумію. Але якщо ми справді поїдемо дуже далеко, то нелегко потім буде діставати якесь продовольство.

— А це слушна думка, — погодився я.

Ми відклали питання про наш пункт призначення і почали розробляти детальний план від’їзду. Вранці було вирішено спочатку знайти вантажівку — простору вантажівку — і ми склали список необхідних речей, які туди покладемо. Якщо зможемо зібрати всі запаси завтра, то вирушимо вже наступного вечора, якщо ж ні (а список зростав і зростав, що робило такий варіант все більш імовірним), то ризикуємо провести в Лондоні ще одну ніч і поїдемо лише через день.

Лише близько опівночі ми завершили додавати наші другорядні потреби до списку того, що повинні зібрати насамперед. Результат нагадував магазинний каталог. Але оскільки ці клопоти допомогли нам відволіктися від поганих думок хоча б на вечір, вони були того варті.

Джозелла позіхнула й підвелася.

— Я вже сонна, — сказала вона. — А на неймовірному ліжку на мене чекають шовкові простирадла.

Вона ніби пливла по товстому килиму. Торкнувшись дверної ручки, вона зупинилась і сумно глянула на своє відображення у довгому дзеркалі.

— Було трохи весело, — сказала вона й послала в дзеркало поцілунок рукою.

— На добраніч, суєтне солодке видіння, — сказав я їй.

Вона повернулася, подарувавши мені маленьку усмішку, і зникла у дверях, немов туман.

Я налив собі останню краплю чудового бренді, погрів у руках і випив.

— Ніколи, тепер вже ніколи ти не побачиш такого видовища, — сказав я собі. — Sic transit…[11]

А потім, не чекаючи, доки мене остаточно здолає меланхолія, я потягнувся до свого більш скромного ліжка.

Я зручно витягнувся на ліжку і майже задрімав, коли у двері постукали.

— Білле, — сказав голос Джозелли. — Швидше йдіть сюди. Там світло!

— Яке ще світло? — спитав я, вилізаючи з ліжка.

— На вулиці. Йдіть і гляньте.

Вона стояла в проході, загорнувшись у одяг, що міг належати лише власниці цієї чудової спальні.

— О Господи, — нервово вимовив я.

[8] Французький лікер із апельсинів та лимонів.

[9] Найзахідніша точка мису Корнуол.

[10] Частина гірського масиву Південний Даунс, що проходить по території графства Східний Сассекс.

[11] Sic transit gloria mundi (лат.) — початок вислову «Так минає мирська слава», який вживається, коли кажуть про щось утрачене (красу, славу, вплив, авторитет).