Вождь червоношкірих: Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гострий?

— Був гострий. Тепер хронічний.

Злодій із хвилину стояв мовчки, тримаючи ревматика під прицілом. Він подивився крадькома на туалетний столик із розкиданою на ньому здобиччю і знову, розгубившись, втупився в чоловіка, що сидів у ліжку. Раптом його обличчя теж викривила гримаса.

— Припиніть корчити міни! — роздратовано гримнув на нього обиватель. — Прийшли грабувати, так грабуйте. Забирайте, що там на туалеті.

— Перепрошую, — сказав злодій з усмішкою. — Мене ось теж скрутило. Вам, знаєте, пощастило — адже ми із ревматизмом давні приятелі. І теж у лівій. Усякий інший на моєму місці продірявив би вас наскрізь, коли ви не підняли свою ліву клішню.

— І давно у вас? — поцікавився обиватель.

— П'ятий рік. Та тепер уже не відчепиться. Варто тільки набути цю втіху — пиши пропало.

— А ви не пробували жир гримучої змії? — із цікавістю запитав обиватель.

— Галонами переводив. Якщо всіх гримучих змій, яких я знежирив, витягнути ланцюжком, то він вісім разів дістане від Землі до Сатурна, а вже гриміти буде так, що заткнуть вуха у Вальпараїсо.

— Дехто приймає «Пілюлі Чизельма», — зауважив обиватель.

— Шарлатанство, — сказав злодій. — П'ять місяців ковтав цю гидоту. Даремно. А от коли я пив «Екстракт Фінкельхема», робив припарки з «Галаадського бальзаму» і застосовував «Поттівський болезаспокійливий пульверизатор», начебто трохи полегшало. Тільки здається мені, що допоміг головним чином кінський каштан, який я носив у лівій кишені.

— Вам коли гірше дошкуляє — уранці чи вночі?

— Уночі, — сказав злодій. — Коли саме робота. Слухайте, та ви опустіть руку… Не станете ж ви… А «Блікерстафівський кровоочищувач» не пробували?

— Ні, не доводилось. А у вас як — нападами чи весь час ниє?

Злодій сів біля ліжка і поклав револьвер на коліно.

— Стрибками, — сказав він. — Накидається, коли не очікуєш. Довелось відмовитися від верхніх поверхів — разів зо два вже застряг, скрутило на півдорозі. Знаєте, що я вам скажу: нічого в цій хворобі лікарі не розуміють.

— І я так вважаю. Витратив тисячу доларів, і все дарма. У вас розпухає?

— Уранці. А вже перед дощем — просто страх.

— Так, у мене теж. Варто якійсь миршавій хмарці завбільшки з серветку вирушити до нас із Флоріди, і я вже відчуваю її наближення. А якщо трапляється пройти повз театр, коли там іде мелодрама «Болотяні тумани», то вогкість так уїсться в плече, що його починає смикати, як зуб.

— Так, нічим не вгамуєш. Пекельні муки, — сказав злодій.

— Маєте рацію, — зітхнув обиватель.

Злодій подивився на свій револьвер і з удаваною невимушеністю сунув його в кишеню.

— Слухайте, приятелю, — сказав він, прагнучи подолати ніяковість. — А ви не пробували оподельдок?

— Дурниці! — сказав обиватель сердито. — 3 таким самим успіхом можна втирати коров'яче масло.

— Правильно, — погодився злодій. — Годиться тільки для крихітки Мінні, коли кицька подряпає їй пальчик. Скажу вам одверто — справа наша погана. Тільки одна річ на світі допомагає. Добра, стара, гарячлива, звеселяюча серце випивка. Слухайте, старий, ви на мене не сердьтесь… Це діло, звичайно, геть набік… Одягайтесь, і підемо вип'ємо. Ви вже пробачте, якщо я… Хай тобі біс! Знову схопив, гадюка!

— Майже тиждень я позбавлений можливості одягатися без сторонньої допомоги, — сказав обиватель. — Боюся, що Томас вже ліг, і…

— Нічого, вилазьте із свого лігва, — сказав злодій. — Я допоможу вам начепити що-небудь.

Умовності й пристойність могутньою хвилею сколихнулися у свідомості обивателя. Він погладив свою сивіючу борідку.

— Це дуже незвичайно… — почав було він.

— Ось ваша сорочка, — сказав злодій. — Пірнайте в неї. Між іншим, один чоловік говорив мені, що «Розтирання Омберрі» так полагодило його за два тижні, що він став сам зав'язувати собі краватку.