Вождь червоношкірих: Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я так гадаю, що у Прайор-Крик, де полісмени чекали нальоту, вони завдали б жару делтонцям, але в Едері були захоплені зненацька й «очманіли», на що й розраховували делтонці, а ті своє діло знали.

Здається мені, що на закінчення можна підбити підсумки мого восьмирічного бандитського досвіду. Грабувати потяги немає сенсу. Залишаючи осторонь питання права і моралі — не мені про них судити, — я мушу сказати, що життю бандита не позаздриш. Гроші незабаром втрачають для нього ціну. Він починає дивитися на залізниці, як на своїх банкірів, а на шестизарядний кольт, як на відкритий рахунок. Він розтринькує гроші направо й наліво. Мало не все його життя минає у мандрах, він удень і вночі в сідлі, коли ж йому нарешті вдається допасти до солодкого життя, у нього вже немає сил ним насолоджуватись, настільки тяжко йому буває в перервах. Він знає, що рано чи пізно втратить життя чи свободу і що відстрочити цю годину можуть тільки влучність його стрільби, баскість його коня та відданість його «дружка». Але все ж таки не можна сказати, що бандит живе в страху перед полісменами. Полісмени нападають на бандитів, тільки якщо тих утричі менше, винятків із цього правила я не знаю.

Однак бандита вічно точить одна думка — і вона найбільше його озлобляє — думка про те, з кого шерифи вербують собі помічників. Він знає, що більшість цих вартових закону були в минулому такими ж самими бандитами, конокрадами, викрадачами худоби, розбійниками з великої дороги і нальотчиками, як він сам, і що свою посаду та недоторканість вони купили ціною видачі своїх спільників, ціною зради, купили тим, що прирекли своїх товаришів на каторгу і смерть. І він знає, що колись — якщо тільки його не вб'ють раніше — ці Іуди візьмуться за діло, заманять його в пастку і він, що так хвацько умів захопити супротивника зненацька, схибить і сам буде захоплений зненацька.

Ось чому бандит вибирає собі спільників набагато розбірливіше, ніж обачна дівчина нареченого. Ось чому ночами він підводиться і дослухається до далекого цокоту копит. Ось чому йому довго не дають спокою випадковий жарт, незвичний жест старого товариша або невиразне бурмотання найближчого друга, що спить поряд із ним.

І ось чому фах нальотчика далеко не такий привабливий, як суміжні з ним професії — політика чи біржові спекуляції.

Нишпорки

У надрах Великого Міста людина часом зникає раптово й безслідно, як полум'я задутої свічки. І ось вже кличуть на допомогу розшукову рать — досвідчених нишпорок, слідопитів міських лабіринтів, кабінетних сищиків, цих прихильників теорії і майстрів індукції[364]. Найчастіше зниклу людину так більше і не побачать. Буває, що вона з'явиться десь у Шебойгані або в пустинних нетрях поблизу Террі-Хот під екстравагантним прізвищем типу «Сміт» і зовсім забувши все, що було до певного часу, включаючи рахунок від бакалійника. Буває, що коли вже спущено водоймища і прочесано ресторани на той випадок, якщо зниклий сидить і чекає, коли йому подадуть добре просмажену вирізку, раптом виявиться, що він просто переїхав до сусіднього будинку.

Отже, була людина — і немає її, неначе з класної дошки стерли намальовану крейдою фігурку; справді захоплюючий сюжет для кожного драматурга.

Не позбавлений інтересу в цьому зв'язку випадок із Мері Снайдер.

Приїхав із Заходу до міста Нью-Йорк середнього віку чоловік на прізвище Мікс, — приїхав розшукати сестру, місіс Мері Снайдер, вдову п'ятдесяти двох років, яка рік тому поселилася в багатоквартирному будинку одного з густонаселених районів міста.

У будинку йому сказали, що Мері Снайдер вже понад місяць як виїхала з квартири. Нової її адреси ніхто не знав. Вийшовши на вулицю, містер Мікс звернувся до постового на розі і пояснив, у якому він утрудненні.

— Мені будь-що потрібно її знайти, — сказав він. — Сестра дуже бідує, а я недавно нажив непогані гроші на акціях свинцевого рудника і хочу, щоб вона розділила зі мною багатство. Давати оголошення в газету немає сенсу, вона неписьменна.

Полісмен розправив вуса і набрав такого глибокодумного і всемогутнього вигляду, що Міксу здалось, ніби на його небесно-блакитну краватку вже капають сльози радості з очей його сестри Мері.

— Ви ось що, — сказав полісмен. — Ідіть на Канал-стрит і найміться ломовим візником на найбільшу підводу. У тому кварталі щодень обов'язково збивають на мостовій стареньку. Можливо, ваша теж потрапить під колеса. А не хочете, тоді треба йти до поліційного управління, нехай доручать цю справу розшуковому агентові.

У поліційному управлінні до Мікса поставилися із співчуттям. Було оголошено загальний розшук, і по всіх поліційних дільницях розіслали картки Мері Снайдер, які перезняли з фотографії, що була у брата. Начальник розшукової поліції на Малбері-стрит доручив вести справу агентові Маллінзу. Агент відвів Мікса вбік.

— Випадок нескладний, розплутаємо як раз та два, — сказав він. — Збрийте баки, покладіть у кишені більше хороших сигар, і сьогодні о третій ми зустрічаємося в кафе готелю «Уолдорф».

Мікс усе точно виконав. Маллінз чекав його в кафе. За пляшкою вина детектив розпитував його про зниклу.

— Ну, так, — сказав Маллінз. — Нью-Йорк — місто велике, але справа у нас ведеться за чіткою системою. Знайти вашу сестру можна двома способами. Спробуємо спочатку перший, їй, кажете, п'ятдесят два роки?

— І три місяці, — сказав Мікс.

Детектив повів приїжджого до відділу оголошень однієї з найбільших газет. Там він написав і дав Міксу прочитати таке:

Мікс обурився.

— Моя сестра — бідна немолода працьовита жінка, — сказав він, — не розумію, як її можна розшукати за допомогою такого оголошення.

— Еге, — сказав детектив. — Не знаєте ви Нью-Йорка, ось у чому річ. Ну, гаразд, якщо не до душі вам цей метод, можемо застосувати інший. Оце вже буде справа надійна. Тільки він вам дорожче обійдеться.

— Щодо витрат не турбуйтесь, — сказав Мікс. — Давайте, застосовуйте.

Агент повів його назад до «Уолдорф».

— Зніміть номер на дві спальні з вітальнею, — розпорядився він. — І ходімо.

Мікс послухався. На четвертому поверсі їх провели до розкішно умебльованого номера-люкс. Мікс спантеличено подивився навколо. Детектив сів в оксамитове крісло і витягнув з кишені портсигар.

— Забув вас попередити, старий, — сказав він. — Слід було домовитись, що платня щомісяця. Тоді з вас не здерли б стільки.

— Тобто як щомісяця! — вигукнув Мікс. — Та ви що?

— Та просто тут знадобиться час. Я ж сказав, що цей метод обійдеться дорожче. Зараз засядемо і чекатимемо до весни. Навесні виходить нова адресна книга. Вельми можливо, у ній буде й адреса вашої сестри.

[364] Індукція — логічний умовивід, за якого на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне (протилежна індукції — дедукція).