Вождь червоношкірих: Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На порозі обиватель зупинився і зробив крок назад.

— Ледве не пішов без грошей, — сказав він. — Виклав їх увечері на туалетний столик.

Злодій схопив його за рукав.

— Гаразд, пішли, — сказав він грубувато. — Киньте це. Я вас запрошую. На випивку вистачить. А ви ніколи не пробували «Чудодійний горіх» та мазь із соснових голок?

із збірки «ПІД ЛЕЖАЧИЙ КАМІНЬ»

Маркіз і міс Саллі

Старий Білл Баском, сам про те не знаючи, удостоївся великої честі: Господь покликав його до себе в один день із маркізом Бородейлом.

Маркіз жив у Лондоні на Риджент-стрит; старий Баском — біля струмка Кульгавого Оленя, на південному кордоні Техасу. Катастрофа, що вбила маркіза, прибрала вигляду якоїсь мильної бульбашки під назвою «Середньо- та Південноамериканська монополія з видобутку каучуку і червоного дерева», який лопнув. Доля, що посміялася з Баскома, з'явилася до нього в не менше страхітливому вигляді: зграя цивілізованих індіанців із сусідньої території, фахівців із крадіжки худоби, викрала в нього все його стадо, що налічувало чотириста голів. А коли Баском здумав вистежити розбійників, вони його застрелили. Що стосується маркіза, то він, упевнившись, що на кожні п'ятнадцять шилінгів, які в нього залишились, припадає не менше за фунт стерлінгів боргу, пустив собі кулю в лоб і цим зрівняв підсумки обох катастроф.

Зі смертю старого Білла шість його синів і дочок зовсім осиротіли. Батько не залишив їм навіть бичка на плем'я й ані жодного долара, щоб його купити.

Зі смертю маркіза осиротів його єдиний син, який давно вже перебрався у Штати і володів багатим ранчо в Північному Техасі. Коли молодий чоловік одержав сумну звістку, він сів на коня і поскакав до сусіднього міста. Там він доручив повіреним усе своє майно, за винятком коня, сідла, рушниці і п'ятнадцяти доларів, із наказом усе розпродати і виручені гроші надіслати до Лондона, щоб розрахуватися з батьківськими кредиторами. Покінчивши з цією справою, він знову підхопився в сідло і пришпорив коня, прямуючи на південь.

Однієї чудової днини, майже хвилина в хвилину, але тільки з різних кінців, до ранчо Даймонд Кросс, що на Малій Пієдре, під'їхали два молоді хлопці і запитали, чи немає якоїсь роботи. Обидва були в новеньких і навіть франтівських ковбойських сорочках і штанях. Один — стрункий, засмаглий, коротко підстрижений брюнет із тонкими, немов точеними рисами; другий — широкоплечий, кремезний хлопчина, свіжий та рум'яний, із кучерявим рудуватим волоссям і некрасивим, ледь-ледь зачепленим ластовинками обличчям, кращою окрасою якого були веселі очі й усміхнений рот.

Управитель відповів, що робота знайдеться. До речі, йому того ранку доповіли, що кухар — як відомо, найнеобхідніша людина в таборі, — не витримавши жартів і витівок, які такій особі належить зносити за штатом, сів на свою мексиканську конячку і зник у невідомому напрямку.

— Хтось із вас уміє куховарити? — запитав управляючий.

— Я вмію, — відгукнувся рудуватий. — Мені доводилося куховарити в полі, і я, мабуть, міг би вас виручити. Але з умовою: при першій же нагоді ви влаштуєте мене краще.

— Оце вже розмова чоловіка, — зрадів управитель. — Поїдете із запискою до Сондерса. Хай приставить вас до роботи.

Таким чином, у розрахунковій відомості Даймонд Кроссу додалося два нових імені: Джон Баском і Чарльз Норвуд. Пообідавши, нові робітники разом вирушили до табору. Маршрут, який їм дали, був чіткий і простий: «Їдьте навпростець, через яр. Як проїдете п'ятнадцять миль, тут вам це саме місце й буде». Обидва хлопці були чужі в цих краях, обидва молоді й сміливі, і, оскільки їх звели випадок і далека дорога, слід думати, що фундамент їхньої подальшої дружби було закладено саме того дня, коли вони скакали пліч-о-пліч звивистою балкою Кандад Верда.

До місця призначення подорожні прибули вже після заходу сонця. Штаб-квартира табору була зручно розташована уздовж довгої заводі, навколо якої росли високі дерева. Розкидані по траві намети і брезентова комора свідчили, що ця стоянка розрахована на довгий термін.

Ковбої щойно повернулися до табору, де ніхто не чекав їх із вечерею. Які тільки прокляття не сипалися на голову кухаря, що втік! Поки вони знімали сідла і стриножували коней, до табору прибули новачки і спиталися, де тут Пінк Сондерс. Старший виступив уперед, і вони віддали йому записку управителя.

Пінк Сондерс, який розпоряджався всім, що стосувалося роботи, вважався першим веселуном і дотепником у таборі, де всі — від кухаря до управителя — були в рівному становищі. Прочитавши записку, він помахав рукою товаришам і, надриваючи глотку, урочисто оголосив:

— Джентльмени, дозвольте представити вам Маркіза і Міс Саллі!

Новачків його слова наче збентежили. Новий кухар здригнувся, але, пригадавши, що «Міс Саллі» — звичне прізвисько кухарів на всіх ранчо Західного Техасу, заспокоївся і добродушно приєднався до загального реготу. Що стосується його супутника, то ця витівка не тільки збентежила його, а й розсердила. Різко обернувшись, він схопився за луку сідла, очевидно, маючи намір поскакати геть.

Але Міс Саллі доторкнувся до його плеча і сказав, сміючись:

— Нічого, нічого, Маркізе. Сондерс не хотів тебе образити, навпаки! У тебе такий гордий вигляд, і ніс, як у аристократа, — це прізвисько якраз для тебе.

Міс Саллі розсідлав коня, і Маркіз, змінивши гнів на милість, пішов за його прикладом. Миттю засукавши рукави, Міс Саллі кинувся до комори.

— Ну так, я ваш новий кухар, чорт забирай! Ану, хлопці, зберіть більше хмизу, і за півгодини я впораю вам найсправжнісіньку вечерю.

Жвавість і добродушність, з якими Міс Саллі миттю перерив усе в коморі і, знайшовши каву, борошно та сало, узявся до діла, одразу здобули йому прихильність табору.

При найближчому знайомстві і Маркіз виявився славним, веселим хлопцем, щоправда, він тримався дещо осібно, осторонь грубих табірних розваг. Але ця замкнутість так пасувала до його прізвиська, що здавалася доречною, і хлопці навіть полюбили його за цю рису. Сондерс призначив його гуртівником. Маркіз був чудовий наїзник і управляйся з ласо і клеймом не гірше за інших ковбоїв.

Незабаром між Маркізом і Міс Саллі зав'язалося щось подібне до дружби. Після вечері, коли посуд було перемито і прибрано, їх зазвичай бачили разом: Міс Саллі палив свою люльку, вирізану з кореневища шипшини, а Маркіз плів собі нового арапника або шкріб сирі ремені на пута для коней.

Управитель не забув своєї обіцянки подумати при нагоді про кухаря. Навідуючись до табору, він довго з ним розмовляв. Чимось Міс Саллі приворожив його. Якось опівдні, повертаючись з об'їзду, він завітав до табору і сказав йому:

— Наступного дня вас змінить новий кухар. Як тільки він з'явиться, приїжджайте до садиби. Будете вести в мене всю звітність та кореспонденцію. Мені потрібна надійна людина, яка могла б усім розпорядитися, коли мене немає на місці. Щодо платні можете не турбуватись, на Даймонд-Кроссі не скривдять людину, яка дотримує господарського інтересу.