— Зі мною ще Віннету, вождь апачів.
Вона подивилася на мене здивовано.
— Той самий знаменитий Віннету?
— Той самий.
— Я мушу побачити його. Ви неодмінно познайомите нас. Записуйте його у книгу!
— Ще один вестмен на ім’я Священне Вухо…
— Той, кого називають приборкувачем індіанців? — перебила вона мене.
— Саме він, донно Ельвіро.
— Вписуйте і його. Я бачу, ви подорожуєте в чудовому товаристві.
— З нами ще містер Бернард Маршалл, ювелір із Луїсвілла, штат Кентуккі.
Донна Ельвіра мало не зірвалася з місця.
— Та невже ж таки? Ювелір Маршалл із Кентуккі?
— Його брат на ім’я Аллан мав щастя зупинятися у вашому готелі місяців два тому.
— Тож я правильно подумала! Записуйте і його негайно, сеньйоре! Звичайно, розкішних апартаментів у нас немає, але ви отримаєте найкращі кімнати і, сподіваюся, будете задоволені. Сьогодні запрошу вас усіх на вечерю до себе в салон!
— Дякую вам, донно Ельвіро. Запевняю, що дуже тішуся тим, як тепло ви нас зустріли. Свої подорожні нотатки я друкую в газетах, і можете не сумніватися, що всі читачі дізнаються, яке чудове місце — готель «Вальядолід».
— Буду вам дуже вдячна, хоча й не уявляю вас за письмовим столом. Якщо маєте ще якесь бажання, скажіть мені, і я намагатимуся виконати його.
— Спасибі, донно Ельвіро, я не маю більше прохань. Але дозвольте поставити вам кілька запитань.
— Питайте, — погодилася вона.
— Аллан Маршалл уже поїхав?
— Так, майже два місяці тому.
— А куди?
— На копальні в околицях Сакраменто.
— Він вам писав звідти?
— Тільки один раз. Повідомив, куди надсилати листи, які прийдуть на його ім’я.
— Ви ще пам’ятаєте адресу?
— Звичайно. Він дав адресу мого знайомого, містера Гофлі з Єллов-Вотер-Ґраунд. Він возить золотошукачам усе потрібне.
— Алланові приходили листи після його від’їзду?
— Кілька, і я відсилала їх йому при першій же нагоді. А зовсім нещодавно до мене зазирнули його знайомі, з якими він веде торговельні справи. Вони хотіли поговорити з ним, і я пояснила їм, де шукати містера Маршалла.
— Коли виїхали ці двоє знайомих?
— Стривайте… Тільки вчора вранці.