— Знову правильно!
Ще один довгий погляд на стелю, а тоді нове питання:
— Що таке Poil de chivre[30]?
— Вовняна тканина по ескудо за п’ятнадцять ліктів, але зараз вона не в моді.
— Вітаю вас, сеньйоре, ви чудово впоралися з усіма завданнями. Авґуста рекомендувала мені вас як дуже вчену людину, яка просить про мою ласку. А оскільки я не розкидаюся своїми милостями, то спершу взяла на себе сміливість проекзаменувати вас. Я вибрала найскладніші запитання із різних галузей людського знання, і ви блискуче витримали випробування, хоч зовні ви більше схожий на ведмедя, ніж на вченого. Але Авґуста попередила, що ви вчилися в багатьох університетах і побували в багатьох країнах. Сідайте, сеньйоре.
— Дуже вдячний, донно Ельвіро, — відповів я, влаштовуючись на краєчку стільця, який заскрипів під моєю вагою.
— Ви виявили бажання зайняти апартаменти у нас?
— Саме так.
— Звичайно ж, я не проти. Я бачу, що ви ввічливий чоловік, а зовнішність не дуже важлива для чоловіка. Ви бували в Іспанії?
— Так.
— А це я намалювала карту моєї батьківщини — як вам?
Вона простягла мені не дуже ретельно скопійовану карту, накреслену олівцем на прозорому папері.
— Дуже детальна карта, донно Ельвіро де Ґонсалес!
Господиня сприйняла мою похвалу як щось само собою зрозуміле.
— Так, ми, жінки, зуміли нарешті зрівнятися у правах з чоловіками і не лише проникнути у таємниці науки, а й перевершити чоловіків у створенні мистецьких шедеврів. Подивіться уважно на ці два ескізи. Вони досконалі! Яка грандіозність зображення об’єкта, яка свобода ліній, правильне зображення світла і тіні! Я чула, що ви розумієтеся на мистецтві, тому дозвольте мені ще раз перевірити вас. Що тут зображено?
Тут я мусив би зазнати поразки, якби донна Ельвіра не дала мені підказки своїми словами про «грандіозність зображення об’єкта», тож я випалив:
— Морський змій!
— Правильно, сеньйоре. Зізнаюся, досі ще ніхто не зміг відповісти на це питання, бо ніхто ще не бачив морського змія, але якщо вчений може думкою міряти простір, то чому б художникові не проникнути у форму того, чого ніхто не бачив?
— А цей рисунок?
— Це горила.
— Правильно! Ви — найрозумніший чоловік з усіх, які приходили сюди, ще ніхто не впізнав так швидко морського змія й горилу. Ви можете здобути найвищий академічний ступінь!
Гордощі за себе після цих її слів справили на мене враження, як і переперчені, з надміром цибулі й часнику страви сеньйори Еулалії. Геніальна сестра Еулалії показала на стіл біля дверей і промовила:
— Я царюю у своєму будинку, хоча й не опускаюся до того, щоби вдаватися у грошові тонкощі ведення господарства. Ось там лежать перо, чорнило і книга. Впишіть своє ім’я туди.
Я зробив, як вона звеліла, але спершу запитав:
— Чи можу я вписати також моїх друзів?
— Хіба ви не один?
— Ні.
— А хто ваші друзі?
— Зі мною мій чорний слуга на ім’я Боб.
— Звичайно! Як же я сама не подумала, що людина, яка з першого погляду впізнає морського змія, не може подорожувати без лакея! Однак слуг зазвичай не вписують в книгу постояльців.
[30] Французькою — козяча вовна.