Віннету ІІІ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Через два або три дні я отримаю нові сигари.

— Через три дні? Нові? Звідки?

— Зі своєї фабрики.

— У вас є фабрика?

— Так.

— Де?

— Там, — відповів я і показав на свого мустанга.

— Чарлі, прошу вас, не знущайтеся з мене.

— Це чистісінька правда.

— Якби ви не були Вбивчою Рукою, я подумав би, що ви здуріли.

— Ви просто подивіться на тютюн!

Він уважно роздивлявся листя.

— Я такого ніколи не бачив, але це дуже добрий тютюн.

— Показати вам свою фабрику?

Я підійшов до мустанга, послабив попругу під сідлом і витягнув звідти невеличку подушку. Потім відкрив її та показав Семові.

— Візьміть собі трохи.

Він витягнув жменю листя.

— Чарлі! Не вважайте мене за дурня. Це ж листя дикої вишні та мастики.

— Так і є. Додайте до цього трохи сушеної дикої коноплі й загорніть у листок воловика лікарського. Ось тут і поміщається вся моя тютюнова фабрика. Я збираю потрібні мені сорти листя, запихаю їх у подушку і кладу під сидіння. Від тепла і тертя листя сохне, так я отримую сировину для своїх сигар.

— Неймовірно!

— Але правда! Ясна річ, така сигара — це лише сурогат, і кожен справжній поціновувач викине її після першої ж затяжки, навіть якщо він звик до не надто вишуканого курива. Але той, хто кілька років побігає по прерії без справжнього тютюну, а потім закурить це, подумає, що в його руках ґусфут із Вірджинії або Меріленду. Ви самі це підтвердили.

— Чарлі, я поважаю вас усе більше!

— Але не розповідайте про це в товаристві людей, які ніколи не бували на Дикому Заході, бо вони вважатимуть вас тунгусом, киргизом чи якимось іншим дикуном, у якого смакові та нюхові рецептори намазані смолою або втратили чутливість із якихось інших причин.

— Навіщо мені їхні киргизи, якщо сигара смакує, а до того ж я не знаю, де шукати таких людей.

Поки я ділився з Семом своєю таємницею, він насолоджувався сигарою, аж поки від неї не залишився такий крихітний недокурок, що його заледве можна було втримати у роті.

Тим часом сутеніло і незабаром вже було так темно, що настав час діяти.

— Ну що, починаємо? — запитав Сем.

— Так.

— Як?

— Ходімо разом до коней червоношкірих, там розділимося, підслухаємо з різних боків їхні плани, а тоді знову зустрінемося.