— Чи мої брати бачили, щоб убив він когось із друзів моїх білих братів?
— Ні.
— Чи він добровільно зізнавався у вбивствах?
— Ні.
— Кому він допомагав досі — розбійникам чи моїм братам?
— Нам.
— У такому разі нехай мої брати вирішують серцем, а не зброєю. Віннету повернув би свободу цій людині, але якщо він повернеться до стерв’ятників пустелі, його чекає смерть.
Всі без вагань погодилися з рішенням Віннету. Я взяв рушницю і ніж Фреда Морґана і простягнув їх Гобліну зі словами:
— Візьміть цю зброю. Ви — вільний.
— Дякую вам, сер! — вигукнув щасливий Гоблін. — Я не розчарую вас.
Вираз його обличчя свідчив, що він щиро збирається дотримати свого слова.
— Хто цей блідолиций? — продовжував Віннету.
— Він був ватажком зграї грабіжників.
— Він помре. Білі брати згодні з моїм рішенням?
Ніхто не заперечив. Таким чином вирок було підтверджено.
— А як його звати?
— Кончес.
— Таке ім’я зазвичай беруть собі розбійники з Півдня. Ким він був?
— Він — стейкмен із Льяно-Естакадо.
— Що його привело сюди?
— Він хотів пограбувати своїх же спільників. У нього дві душі і дві мови.
— Нехай він теж помре!
І цього разу ніхто не став на захист звинуваченого. Віннету продовжував:
— Але вони не загинуть від руки чесного воїна, — продовжував Віннету. — Їх уб’є людина, така ж, як і вони. Як звати молодого блідолицього?
— Патрік.
— Зніміть із нього ремені, і нехай він кине засуджених у воду, щоб вони втопилися, — ніяка зброя не повинна торкнутися їхніх тіл, вони мають померти ганебною смертю.
Боб розв’язав Патріка, і той виконав наказ з готовністю пропащого негідника. Він знав, що йому не жити, і тому, мабуть, догідливо, з якоюсь злорадною улесливістю розправився з колишніми своїми товаришами. Я відвернувся, щоб не бачити страти цих двох, хоч вони й дістали по заслузі. Пролунало два глухих сплески, і Капітан та Кончес, міцно зв’язані по руках і ногах, пішли на дно.
Виконавши вирок, Патрік покірно дозволив знову себе зв’язати. У нього, зрештою, не було іншого виходу.
— Хто ці двоє блідолицих? — запитав Віннету.
— Батько та син.