— Є! — урочисто промовив нарешті Патрік, витягуючи з ями згорток із дубленої бізонячої шкури.
— І це все? — здивувався Морґан-старший.
— Все, але цього достатньо. Тут банкноти і цінні папери. Швидше зариваємо яму й негайно в дорогу.
— А я раджу вам почекати з від’їздом!
Ці слова вимовив Сем. Я тим часом став між розбійниками і їхньою зброєю, а Віннету і Боб взяли їх на приціл. Сем стояв перед ними, як тигр, який збирається захистити свою здобич за всяку ціну. Спершу вони були вражені, але швидко отямилися й навіть спробували кинутися до рушниць. Однак на їхньому шляху стояв я з двома зведеними револьверами.
— Залишайтеся на місці, бо кожен крок може коштувати вам життя.
— Хто ви такі? — запитав Фред Морґан.
— Вам усе пояснить ваш син Патрік, він же містер Двожильний, він же Лейтенант.
— Хто дав вам право затримувати нас?
— Ми самі. Так само, як ви самі дозволили собі вбити містера Маршалла в Луїсвіллі, напасти на поїзд, спалити ферму Сема Гаверфілда й убити його дружину й дитину. Будьте ласкаві — ляжте на землю долілиць.
— Ви ще пошкодуєте!
— Навряд. Перед вами вождь апачів Віннету, Священне Вухо, якого раніше звали Семом Гаверфілдом, а мене ви, напевно, знаєте з розповідей вашого сина. Я рахую до трьох, той, хто на слові «три» залишиться на ногах, дістане кулю. Один, два…
Скрипнувши зубами і стиснувши кулаки від безсилої люті, Морґани підкорилися.
— Бобе, зв’яжи їх!
— Боб зробити красиві вузли, міцні, — бурмотів негр, спритно стягуючи грабіжникам руки й ноги.
Бернард побачив, що негідники схоплені, і підійшов до нас. Коли Морґан, повернувши голову, впізнав сина вбитого ним ювеліра, очі його наповнилися жахом, наче він побачив привида.
— Маршалл!
Бернард не вимовив ні слова. В очах його читалася рішучість відімстити вбивці. Кров за кров.
— Бобе, приведи сюди інших, — наказав Сем. — Не варто відкладати суд. Нам теж не слід тут затримуватися, тому негайно почнемо й назавжди вирішимо долю негідників.
Негр привів Кончеса й Капітана, з ними прийшов і Гоблін, який намагався не заважати нам і поводився краще, ніж можна було сподіватися від стейкмена.
— Хто буде говорити першим? — запитав Бернард.
— Чарлі, — відповів Сем.
— Ні, — відмовився я. — Ми всі зазнали горя від цих негідників, за винятком Віннету. Він вождь прерії, нехай він і каже перший.
Ніхто не перечив. Апач теж кивнув на знак згоди.
— Вождь апачів чує голос Духа прерії і буде справедливим суддею блідолицих. Нехай мої брати візьмуть до рук зброю, бо тільки воїни мають право судити.
Ми підкорилися, бо таким був індіанський звичай.
— Як звати цього білого? — почав Віннету.
— Гоблін, — відповів Сем.
— Що він зробив?
— Грабував подорожніх у пустелі.