— Я втратив надію. Грабіжники, напевно, давно виїхали за кордон, і хоч я й дав оголошення про крадіжку коштовностей у найбільших газетах Америки та Європи, та боюся, що це нічого не дасть. Досвідчений негідник знайде спосіб продати їх.
— Я б хотів побачити це оголошення!
— Та хоч би й уже. Я завжди ношу з собою примірник газети «Монінґ Ґеральд» з оголошенням.
Він дістав із нагрудної кишені газету і простягнув її мені. Поки я читав оголошення, у мене в голові крутилися думки про неймовірні збіги обставин, які люди зазвичай називають випадковостями. Повертаючи газету, я замислено запитав, не дивлячись на Маршалла:
— А якщо я детально опишу вам одного з убивць?
— Що ти маєш на увазі, Чарлі? — швидко сказав Бернард.
— А може й поверну частину зниклих коштовностей.
— Не жартуйте так, Чарлі! Коли трапилося це нещастя, ви були далеко в прерії. Як ви можете зробити те, чого не змогли ні поліція, ні родичі, адже вони були поруч?
— Бернарде, я простий чоловік, але я зберіг ще з дитинства глибоку віру в Бога й переконаний, що існує всевидяче око, яке за всіма нами стежить, а також Божа рука, яка захищає нас від усього злого. І для цього ока та цієї руки Луїсвілл та прерія — поряд. Погляньте на це!
Я простягнув йому гаманець, знайдений у Фреда Морґана. Бернард схопив його тремтячими від збудження руками, розв’язав неслухняними пальцями шнурок і зазирнув досередини.
— Боже! Наші коштовності! Це вони, я впізнав їх! Але звідки? Де ти їх знайшов?
— Тихіше! Тримай себе в руках, Бернарде, — зупинив я потік його вигуків. — Не варто втаємничувати всіх у ці справи. Якщо це справді ваші камені, а я в цьому переконаний, то залиш їх у себе, а щоб ти не вважав мене негідником, я розповім тобі, як вони потрапили до мене.
— Чарлі, як ви могли подумати, що я здатний звинуватити вас у…
— Тихіше! Вас чути навіть в Австралії.
Але Бернард перебував у ейфорії, і його можна було зрозуміти. Я радів зі щастя свого друга і шкодував, що не можу разом з камінням повернути йому й батька.
— Розповідай же, Чарлі! — попросив мене Бернард. — Як коштовності опинилися в тебе?
— Убивцю я теж мало не зловив. Він був так близько від мене, що я ось цієї ногою зіштовхнув його на землю зі сходинки локомотива. Сем намагався наздогнати його, але марно. Сподіваюся, незабаром мені вдасться схопити його. Як мені відомо, вбивця попрямував на той берег Ріо-Пекос. Його там чекають спільники й наступна брудна справа. Але ми знайдемо їх, зловимо й будемо судити.
— Прошу тебе, Чарлі, розкажи мені все за порядком.
Я розповів про напад на поїзд індіанців оґлала і про все інше, що трапилося там. Наостанку я показав Бернардові лист Патріка до Фреда Морґана, він уважно прочитав його і сказав:
— Ми його зловимо, Чарлі, й обов’язково довідаємося, куди він сховав решту коштовностей!
— Бернарде, прошу вас, говоріть тихіше! Хоч ми їдемо далеко попереду купців, але тут, у прерії, треба бути дуже обережним навіть у дрібницях, — знову застеріг я необачного юнака.
— І ви справді віддаєте мені коштовності без жодних вагань?
— Звичайно, адже вони ваші.
— Чарлі, ви… я хотів би запропонувати… — він витягнув із гаманця найбільший камінь і простягнув його мені. — Прошу вас, візьміть цей камінь на знак подяки!
— Ні в якому разі, Бернарде! Камені належать не тільки вам, але й вашому братові, тому не маєте права розпоряджатися ними на свій розсуд.
— Я впевнений, що Аллен схвалить мій вчинок.
— Можливо, але не забувайте, що ви втратили набагато більше, і зараз не варто робити такі дорогі подарунки. Тому залиште камінь у себе, колись подаруєте мені на пам’ять щось інше. А тепер їдьте далі, а я почекаю Сема.
Я лишив його на самоті з несподіваним щастям і зупинив мустанга, чекаючи на Сема, який їхав позаду загону.
— Що ви там робили? — запитав він мене. — Ви з цим хлопчиськом так розмахували руками, немов збиралися злетіти в повітря разом із кіньми. Здалеку це виглядало, наче балет верхи на конях.
— Семе, знаєш, хто вбив батька Бернарда?