— Стривай, Семе, — зупинив я вестмена. — Уже стемніло, і ми не зможемо знайти його слідів. До того ж нам час готуватися до прийому почесних гостей.
— Почесних гостей? Хто ж зібрався нас відвідати?
— Цей Патрік входить до складу зграї грабіжників, у них тут поблизу табір. Їхній ватажок — мексиканець, якого вони називають Капітаном, він пройшов непогану школу у старого Флорімона. Я підслухав їх, коли Вільямс прийшов у табір і розповідав, хто та як зірвав їхні задуми. Тепер вони хочуть напасти на нас опівночі.
— Отже, вони думають, що ми заночуємо тут?
— Вони думають правильно.
— Гаразд, тоді я готовий затриматися тут, щоб не розчарувати їхніх сподівань. Скільки їх?
— Двадцять один.
— Трохи забагато на чотирьох, що кажете, Чарлі? Але ми розкладемо багаття і згорнемо наші куртки й ковдри так, щоб негідники подумали, що це ми. А самі влаштуємося неподалік і зачекаємо, коли вся зграя опиниться між нами й вогнем. Тоді ми отримаємо перед собою чудову мішень.
— Гарний план, — схвалив його пропозицію Бернард. — І на мою думку, це єдине, що ми можемо зробити в цій ситуації.
— Чудово! Тоді ходімо, поки ще не зовсім стемніло, наберемо хмизу для багаття, — сказав Сем, підвівшись зі свого місця.
— Не квапся, — втрутився я. — Ти справді думаєш, що ми таким чином зможемо впоратися з усіма бандитами?
— А чому б і ні? Упевнений, вони кинуться тікати після перших же пострілів, бо не знатимуть, звідки стріляють!
— А якщо їхній Капітан достатньо хитрий і розгадає наш обман? Тоді нам доведеться несолодко. І скільки б ми не відстрілювалися, втекти живими нам не вдасться.
— Справжній вестмен завжди повинен бути готовий до смерті, — заявив Сем.
— Але тоді ти не зможеш помститися Морґанам.
— Це чудовий привід, щоб тихенько втекти і не зв’язуватися з грабіжниками! Але цього ми не можемо дозволити собі бодай задля світлої пам’яті усіх тих, кого вони вбили в пустелі.
— Ти мене не зрозумів, Семе. Я придумав кращий план.
— Який?
— Треба напасти на їхній табір. Поки вони шукатимуть нас тут, ми заберемо їхніх коней і запаси їжі.
— Справді чудова ідея! Але коли вже ти говориш про коней, то чи не означає це, що вони зібралися нападати на нас пішки?
— Так. І їм доведеться вийти зі свого табору години за дві до півночі, оскільки йти сюди пішки треба довгенько.
— Ти впевнений, Чарлі?
— Звичайно, Семе! Чекаючи їх тут, ми ризикуємо життям, а позбавивши розбійників їжі та коней, ми на певний час позбавимо їх змоги діяти. Причому зробимо це без жодного пострілу.
— Але вони залишать вартового!
— Я знаю, де він ховається.
— Вони кинуться за нами навздогін.
— Пішки? А от якщо ми залишимося тут і встрянемо в перестрілку, тоді нам справді доведеться тікати.
— Ну що ж, переконав. Коли вирушаємо?
— Через п’ятнадцять хвилин, коли зовсім стемніє.
— Це бути гарно! — зрадів негр. — Боб їхати разом з усіма й забирати у розбійників всі речі. Це бути краще, ніж залишатися тут, Боб не хотіти, щоб його стріляти до смерті.