— Я шукаю цього чоловіка. Він — убивця Інчу-Чуни і Ншо-Чі.
— Уфф! Уфф! — одночасно простогнали обидва апачі. — Убивця?! Ми не знали, хто він, і тільки тому не схопили його!
— Нічого. Досить того, що ми знаємо, куди він вирушив. Зараз вам не можна їхати далі. Доведеться повернутися в пуебло і схопити убивцю. Потім я сам поведу вас у долину річки Метсур.
Я смикнув за вуздечку, і мій кінь рушив уперед.
— Так, ми повертаємося, — погодився зі мною Ято-Ка. — Ми повинні зловити вбивцю!
Кілька годин потому ми вже були на берегах Пекос, переправилися через неї вбрід і поїхали далі. Дорогою я розповідав апачам про зустріч у Наґґет-Ціль і про те, що трапилося зі мною у стійбищі кайова.
— Молодий вождь Піда теж переслідує вбивцю? — запитав Ято-Ка.
— Так.
— Сам?
— Він поїхав слідом за воїнами, яких раніше послав його батько. Мабуть, Піда вже наздогнав їх.
— Чи знаєш ти, скільки їх?
— Я бачив, як вони виїздили зі стійбища. Їх було десять чоловік, разом із Підою буде одинадцять.
— Так мало?
— Занадто багато, щоб зловити одного втікача.
— Уфф! Сини апачів виконають танець перемоги, коли впіймають Піду і його воїнів та прив’яжуть їх до стовпа тортур.
— Ні! — обірвав я його.
— Ні?! — здивувався апач. — Ти думаєш, їм вдасться втекти від нас? Вбивця Інчу-Чуни поїхав у пуебло, і вони поїдуть за ним, тож самі потраплять нам у руки.
— Я не сумніваюся, що вони підуть у пуебло за Сантером і схопити їх буде дуже легко. Я хочу сказати, що вони не загинуть біля стовпа тортур.
— Ні? Але ж вони наші вороги! Вони засудили тебе до смерті!
— Вони поставилися до мене з повагою, а Піда став моїм другом, попри те, що на раді теж подав свій голос за смертний вирок.
— Уфф! — вигукнув здивований Ято-Ка. — Вбивча Рука зовсім не змінився. Він — мужній воїн, але він шкодує своїх ворогів! Тілл-Лата може не погодитися з його рішенням.
— Думаю, що він погодиться.
— Його ім’я — Тілл-Лата, Кривава Рука, на його поясі висять скальпи ворогів, а тепер він став вождем. Він не може принизити свою гідність, проявляючи співчуття до ворога.
— А хіба я не вождь апачів?
— Так. Вбивча Рука — вождь апачів.
— Хіба не став я вождем раніше за нього?
— На багато сонць раніше.
— Тому він повинен підкоритися мені. Якщо кайова потраплять до нього в полон, йому доведеться відпустити їх на волю, бо я так хочу.
Можливо, Ято-Ка ще намагався б переконувати мене, але нашу увагу привернув слід, що вів до річки, а потім — на правий берег Ріо-Пекос. Ми зупинилися і спíшилися, щоб роздивитися сліди. Коні йшли один за одним, а так завжди чинять вершники, які прагнуть приховати кількість людей у загоні. Мабуть, ці люди їхали ворожою територією, з чого я зробив висновок, що це має бути загін Піди.
Незабаром ми під’їхали до місця, де вершники зупинилися на відпочинок і де можна було порахувати коней. Їх виявилося одинадцять! Це справді були кайова.