Він не витримав і голосно розреготався. Колись Священне Вухо точно так само реготав, почувши, що письменник збирається відвідати Скелясті гори, до того ж сам.
— Гідне заняття! — голосно сміявся мій супутник. — Мабуть, хочете написати книгу про гори Тетон?
— Можливо.
— А ви колись бачили хоч одну книгу з хорошим описом індіанця або ведмедя?
— Звичайно, — відповів я серйозно.
— І вам здається, що й ви теж так зможете?
— Думаю, що зможу.
— І у вас, напевно, є замотана у ковдру рушниця?
— Так.
— Послухайте мою добру пораду, сер. Виходьте з поїзда, поки він ще не рушив, і повертайтеся додому. Ви, щоправда, з вигляду сильний чоловік, проте я сумніваюся, що зумієте підстрелити хоча би білку, не кажучи вже про ведмедя. Книги затьмарили ваш розум. Було б шкода вашого юного життя, якби від першого ж погляду на дику кішку ви пережили серцевий напад. Ви читали Купера?
— Так.
— Так я й думав. До того ж ви, напевно, наслухалися розповідей про Віннету, Вбивчу Руку, Довгого Галлера та інших відомих вестменів.
— Так, — скромно відповів я.
Товстун відверто тішився, не підозрюючи, що мене наша бесіда веселить не менше, ніж його.
— Книги, — повчав він мене, — це страшенно небезпечна річ, бо вони надихають на легковажні вчинки. Читати їх, звичайно, приємно, можливо, приємно й писати, але не вважайте все, що там написано, правдою. Мені вас дуже шкода! Вождь апачів Віннету готовий битися з тисячею чортів, і можете бути певні, що він переможе їх. Вогняна Рука ще ніколи не промахнувся, а Вбивча Рука одним ударом кулака розтрощить голову будь-якому червоношкірому. Якщо хтось із них скаже мені, що збирається сам-один у Тетон, я здивуюся з їхньої сміливості, та все ж повірю, що вони так і зроблять. Але ви?! Де ваш кінь?
— У мене немає коня.
Тут він розреготався ще сильніше.
— Ха-ха-ха! Він зібрався в Тетон без коня! А ви часом не збожеволіли, сер?
— Думаю, ні. Якщо мені знадобиться кінь, я його куплю або зловлю.
— Де?
— Де буде зручніше.
— Ви хочете сам зловити собі коня?
— Так.
— З вами справді весело, сер. Я вже бачу, як у вас на плечі висить ласó, але б’юся об заклад, що ви ним і мухи не вб’єте, не те що мустанга не зловите.
— Чому ж?
— Чому? Тому що ви не схожі на справжнього мисливця.
— Чому ви так вирішили?
— Це ж дуже просто! Бо ви вбрані в усе новеньке й чистеньке. Ви спершу подивіться на справжнього мисливця, а потім порівняйте його з собою: ваші чоботи виблискують, як дзеркало, штани з лосиної шкіри ще не протерлися, на сорочці індіанська вишивка! Ваш капелюх коштував не менше ніж дванадцять доларів, а ніж і револьвер, напевно, ще нікому не заподіяли шкоди. Ви вмієте стріляти, сер?
— Трошки. Колись я був членом Товариства стрільців, а одного разу навіть виграв змагання, — похвалився я з серйозним виглядом, хоч сказав правду.
— Боже, ви виграли змагання! Який успіх! То ви ще й німець?