На зеленому острові (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Все своє королівство віддаю, нехай буде замість мене керувати!

Аж, гульк!.. Коли вже дитина зникла під водою, плигнув у річку великий пес, що належав одному різникові, вхопив хлопця за одежу й почав тягти його до берега. Увесь натовп кричав з радощів і галасом та рухами відганяв почвар, а вояки кидали на них списами, і крокодили, покинувши свою здобич, повернули назад.

Повний радості й захоплення, вхопив король свого сина й звелів вертати до дому. Народ гукав «Славу».

Тут підступив до короля сивий старий шейх;[2] уклонився йому низенько й промовив:

— Ясновельможний королю, спокій з тобою! І небо, і земля чули твоє королівське слово, що тому, хто врятує тобі сина, ти віддаси владу.

Король страшенно здивувався й сказав:

— Мій старче! Та тож був пес, пес, що он тепер струшує воду з своєї шкури!

Але ж шейх промовив знову:

— О, королю Часу! Тисяча верблюдів не повернуть до уст того одного слова, що вже було сказано!

І далі почав вичитувати вірша:

Всі люди захвилювались, загули, лаяли старого діда дурнем, а слуги вже кинулись гнати його геть з дороги. Однак господар вірних підвів руку:

— Не займайте старого! А пса заберіть і нехай буде так, як вирішать державні радці.

З тим король пішов до палацу, а люди розійшлися спати.

Вранці король вступив до урочистої залі свого палацу й сів на державний трон. Візирі,[3] вельможі та придворне панство стало перед нього й усі цілували перед ним підлогу.

Король промовив:

— Мої вірні! Ви знаєте вчорашню пригоду; отож розсудіть, що нам чинити далі? Безперечно, увесь люд чув моє королівське слово, тож треба нині розміркувати: чи дійсно слід перед псом додержувати слова?!

Міністри радили й так і так.

Перший візир подав раду, щоб того клятого пса зашити у мішок і, прив'язавши йому на шию каменюку, шпурнути в річку. Інші на та не приставали, а радили пошукати іншого, хитрішого способу, щоб не було часом між людьми якогось незадоволення. І сказав один з панів:

— Ясновельможний королю! Така буде моя порада: звели ученим мудрецям, щоб вони пошукали по старих книгах, чи відповідає таке звичаям, щоби пес був керівником вірних?

— Твоя рада найкраща,— відповів король.

Так і зробили.

До великих зборів посходились старі шейхи з довгими бородами та з сувоями книг в руках, щоб привселюдно відшукати потрібні вказівки. І коли запитав у них король, чи ж знайшли вони в старих книгах такий вірш, з якого можна б дізнатись, що саме треба чинити, аби в такій пригоді не було порушено звичаїв держави,— то мудреці відповіли:

— Так, пане, знайшли. Знай, королю, що в старих літописах написано:

Засмутився король, а з ним вкупі і всі його підданці. Та ж не дурно його величали «Справедливим»: ще того ж таки дня вибрався він за місто, до свого літнього хутора, щоб зостатись там на самоті. А до королівського палацу під час радісних вигуків всього народу з пишною учтою було приведено різникового пса. Слуги відвели його до купелі, намастили дорогими мастями, одягли в дорогоцінні шати. Покликали потім різника, щоб він оповістив, як він називав князя вірних, поки той ходив по землі у вигляді бідного собаки. Треба ж було подати до відома всьому людові, яке наймення нового короля!

І промовив різник:

— Тирас!

Отож і найменували нового короля так:

«Тирас Перший, з милості Пророка Король Королів, Керівник землі та вод, Володар над життям і смертю, Князь чотирьох країн».

І те наймення було записано до державного літопису.

Почалася дивовижна влада.

[2] Старшина.

[3] Міністри.