Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Путівка на хороший курорт, — рішуче заявила.

– Їдеш з мамою? — обережно поцікавилася власниця агентства.

— Сама, — майже пошепки зізналася.

— Сама?! — аж скрикнула Злата. — Нарешті. Туреччина?

— Ти збожеволіла?! — підвищила тон Майя. — Там більше наших, як місцевих жителів. Кудись подалі й подорожче.

— Та-ак, подруго. А з цього моменту — докладніше, будь ласка, — відкинулася на спинку шкіряного крісла Злата. — Що ти задумала? Курортний роман?

Майя мовчала. Піднялася, підійшла до вікна й задивилась кудись у далечінь.

— Сподіваюсь, ти усвідомлюєш, що такі стосунки, як правило, закінчуються там, де й почалися? — сумно мовила Захарова. — Нащо тобі…

— Та чхала я на стосунки, — сердито обірвала її Майя. — Мені дитина потрібна. Все! Годі! Втомилася! Давай мені путівку на шикарний курорт, де сама виберу найкращого чоловіка, й завагітнію. Досі кожен мій вчинок лише правильним був. Прикладом для інших. Настав час скочити у водоспад. Відчуваю, що я на межі.

— Ну-у, на рахунок межі — це по Євиній лінії, — натякнула на гормональний фон і подругу-гінеколога Злата. — А я хіба що перший пункт зі всього переліченого можу виконати — організувати путівку. Далі…

— Далі буде потім, — знову присіла Майя й разом з подругою почала вивчати зображення на моніторі комп’ютера.

— Болгарія?

— Ні.

— Туреччина — ні, ти вже казала, — сама з собою говорила Злата. — Ну, якщо далеко — Шрі-Ланка, Мальдіви, Дубаї, Домінікана?

— Домінікана? — зацікавилася Майя. — Ніколи там не була. Давай подивимось щось пристойне.

— Там і непристойне коштує захмарно, — закотила очі Захарова. — Але, якщо вже ти вирішила зламати хребет самотності — обираємо краще з кращих — курорт Ла-Романа. Найелітніший на узбережжі.

— Підходить, — заявила Власова, переглянувши фото й прочитавши опис курорту.

— Ціна теж влаштовує? — не вгавала Злата.

— Все влаштовує, — твердо Майя. — Оформляй.

— Ну, щасти тобі, — обняла подругу Захарова. — Як приїдеш — одразу дай знати. Хочу все почути з перший вуст. Сподіваюсь, вас буде вже двоє, — хитро глянула на животик Майї.

— На більше я й не розраховую, — зітхнула Власова.

— О, Небо, що ти накоїла?! — за кілька днів, коли Майя була вже у повітрі, несамовито кричала на Злату Єва. — Ти збожеволіла?! Чому не відмовила її? Чому дала ту кляту путівку? Яка дитина не знати від кого? Та ще й іноземець. Носій чорт знає яких вірусів і хвороб. О, Боже!

— Не панікуй, — заспокоювала Захарова. — Це ж просто курортний роман.

— Курортний роман — це коли люди користуються контрацептивами і всілякими спеціальними штуками, аби не захворіти, а не дітей зачинають не знати від кого, — пом’якшала лікарка Євтухова. — Жахіття.

— А я вірю, що у Майї нарешті починається нове життя, — якось загадково відповіла Захарова. — Насичене подіями, яскраве, романтичне… От не знаю, чому, але відчуваю…

— Звичайно, віриш, — перекривила її подруга. — Щодня дивитися на щасливі обличчя і романтичні фото дорожезних віпкурортів. Я б теж вірила. Ти сядь на моє місце. Віритимеш в одні бацили.

— Майя поїхала у місця, де варто лише виключити голову… — наче й не почула Єву туристична агентка. — Щастя саме попливе у її руки.

— Дай-то, Боже, — як завжди, скептично відповіла Єва. — Але коли приїде — негайно до мене. Здати всі аналізи й перевіритися.

— Буде зроблено, — жартома відрапортувала Злата. — Як тільки прилетить — негайно пройде повну дезінфекцію.

Обидві подруги щиро розсміялися.