Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти ніколи мені не пробачиш, — ледь чутно прошепотіла здавленим голосом мати.

— Пробачити то я пробачила, — встала з-за столу й підійшла до вікна донька. — Забути не можу.

— А от, якби заново покохала… — несміливо мати.

— Кохала вже, — глибоко замислилася Майя, наче щось згадала.

А згадала, як після втрати дитини у шкільній їдальні вперше побачила Богдана. Зраділа, кинулася йому назустріч. Здавалося, тільки він здатен зрозуміти її біль, захистити.

— Моя мама про все дізналася, навіть уявити не можу, звідки, — плачучи, торкнулася його руки. — Сталася біда.

— Я знаю, — холодно відповів. — Це я розповів своїй матері, а вона вже…

Дівчина ледь не зомліла.

— Я-ак? — не могла повірити. — Ч-чому? За що? — крізь сльози белькотіла.

— А який вихід пропонуєш ти? — зупинив на нещасній однокласниці крижаний гнівний погляд. — Одружитися й жити на плечах батьків? Щоб нам у спину хихикали, мовляв: діти народжують дітей?

Майя не реагувала. З широко розплющених незмигних її очей щоками лилися сльози.

— Через тиждень я вчитимусь в іншій школі, — ще десь здалеку почула. Мої батьки сьогодні забирають документи.

Отож крім втрати дитини Майя сповна пізнала й смак зради. Найсправжнісінької, дорослої зради. Її ніжна душа ще не була готова до такого цинізму, жорстокості… Ще не до кінця сформована дитяча психіка отримала таку травму, що навіть доросла людина навряд чи витримала б.

За кілька днів Богдан зник. Закінчив іншу школу, далі поїхав за кордон. Майя вже й не сподівалася колись зустріти його.

Та кілька років тому доля таки звела їх. На стоянці, біля адміністрації. Ділова очільниця обласної медицини якраз прямувала до свого автомобіля. Її шикарна янтарна норкова шубка дорого виблискувала на зимовому сонці. Раптом відчула на собі чийсь пронизливий погляд. Повернулася — й помітила якогось збідованого чоловіка. Він стояв поряд зі старенькими «жигулями», якось нервово курив. Наче й не волоцюга, а якийсь неакуратний, одяг на ньому вилинялий, поношений. Звернула увагу на взуття: не начищене, потерте, стоптані підошви. Обличчя чоловіка здалось їй дуже знайомим. Підійшла ближче. Він помітив Майю й відвернувся. Це зацікавило її ще більше.

— Ми з вами ніде раніше не бачились? — запитала, коли підійшла майже впритул.

— Думаю, бачились, — докурюючи сигарету, повернувся чоловік. Підняв свої очі й глянув прямо на Власову.

— Богдане? — скривилася Майя. — О, Боже, що з тобою?

— Життя у кожного складається по-своєму, — боляче усміхнувся Харитонов. — Ось ти — у всій красі, а ось я — на самому дні. Бо вже нема для чого жити.

— Жити треба не для чогось або для когось, — повчально мовила. — Треба просто жити, — якось по філософськи відповіла. — Одружений?

— Був, — прохрипів Богдан. — Потім захворіла дитина. Рак. Кілька років боролися з дружиною за її життя. Все продали. Голі й босі практично залишилися. А вона торік померла… Я не витримав, почав налягати на пляшку. Жінка не стерпіла, розлучилася. Отака моя історія. А ти кажеш, треба жити.

— То ти відчув гірку ціну життя своєї дитини? — іронічно запитала Майя. — Коли мою прирікав на смерть — так не переймався.

— Ти про що? — заокруглив очі Харитонов.

— Ні про що, — обдала його гнівним поглядом з ніг до голови Майя. — Парадокс у тому, що в житті кожному відведена окрема доріжка, якою він біжить свій власний марафон. Людина виснажується, напружується, вкладає останні сили, щоб прибігти першою, а виявляється — фініш у кожного свій, хоч біжи, хоч пішки йди…

На тому повернулася, клацнула сигналізацією дорогого автомобіля й поїхала. Ошелешений зустріччю Харитонов ще довго дивився їй у слід…

Нічого не ворухнулося у її душі після цієї зустрічі. Наче й не знала цього чоловіка раніше, не кохала, не страждала. Рани на її серці зажили, шрами зарубцювалися. Минуле більше не болить. Бентежить майбутнє…

Єгор Громов — молодий власник столичного автомобільного журналу «Максимум». Видання користується неабиякою популярністю серед читачів завдяки рубрикам щодо практичних порад стосовно експлуатації найновіших авто, юридичних консультацій в автосвіті, найсвіжіших новинок від виробників сучасних машин.

Єгор особисто побував майже на всіх великих світових машинобудівних заводах. Знає про престижні автомобілі більше, ніж хтось може уявити.

Свій бізнес Громов цінує, розвиває і розширює. Торік, крім журналу, видавництво почало випускати газету «Авторинок», де власники дорогих залізних коней можуть викласти оголошення про їх продаж, а також додатки до свого видання: «Світові автовиставки» і «На драйві».

Ще одною пристрастю Єгора були екстремальні види спорту: стрибки з парашута, водні лижі, альпінізм. Не боявся й експериментувати. На лижних курортах обирав стрімкі, інколи необ’їжджені траси. Власне кажучи, полюбляв адреналін.