Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Краще вже загинути у воді, ніж віч-на-віч зустрітися з таким…» — майнула думка.

За мить від страшенного гулу падаючої води їй аж вуха позакладало.

Нарешті човен донесло до краю прірви.

«Ось вона, мить істини, — подумала. — Прощай, життя».

На секунду глянула вниз — і завмерла…

Тонни спадаючої з немислимої висоти аж киплячої води з величезною швидкістю летіли у страшне провалля й перетворювалися на вируючу піну. Здавалося, це не просто водоспад, а бурхливий, розлючений живий монстр, здатен поховати людину у своєму лоні. Ось із глибини доноситься страшний звіриний рик, що манить у свою пащу, тягне у свої обійми…

Заплющила очі…

Розслабилася…

Відчула, як…

Задзвенів телефон!

Ні! Ні! Тільки не зараз, чорти б його взяли! Їй вперше приснився сон. Це так дивовижно. Треба ж обірвати його на самому цікавому місці… Що ж напасть така? Там же був водоспад, вовк і все таке. У житті не бачила подібного.

Прикрила голову подушкою. Можливо, дзвінок припиниться й вона ще встигне додивитися, чим усе скінчилося. Але ж ні! Телефонує хтось занадто наполегливий. Не відстане, допоки вона не відповість.

— Ал-ло, — ледве прошепотіла заспаним голосом.

— Майє, ти що, спиш?! — почувся здивований жіночий крик з того боку слухавки. — Значить, я перша маю честь привітати? Ура! Вітаю з днем народження! Бажаю, щоб збулися твої найпотаємніші й найсміливіші мрії! Я відчуваю — вони в тебе є…

Майя Матвіївна Власова — серйозна, ділова жінка. Сьогодні святкує свої тридцять дев’яті іменини. З самого дитинства все робила правильно. Можливо тому й досягла чималого успіху. Відмінно закінчила школу, потім університет з червоним дипломом, далі — блискавична швидкість на кар’єрній драбині. Сьогодні обіймає високу посаду директора департаменту охорони здоров’я обласної адміністрації однієї із західних областей України. У такому віці — то майже захмарна посада. Досягти її самотужки — не просто, навіть, якщо ти й розумна людина. Тому деякі доброзичливці пов’язували стрімкий успіх Майї з покровительством батька Матвія Власова — колишнього очільника обласного управління міліції. Проте в професіоналізмі молодої дівчини ніхто не сумнівався. Щораз, довіряючи їй все вищу посаду, керівництво й на мить не сумнівалося, що справиться, не підведе. Так воно й було. Адже відповідальності у неї могли повчитися навіть бувалі посадовці. У будівлі адміністрації вікно її кабінету не раз згасало останнім.

— Пощастило вам з начальницею, — відверто заздрили її підлеглим службовці інших структурних підрозділів. — Стільки тягне на своїх плечах, майже всі ключові питання тримає на особистому контролі, нічого не пропускає.

— А що їй залишається? — таємно пліткували на спільних посиденьках за вранішньою кавою інші. — Вона ж одинока. Вже майже сорок на плечах, а навіть ні з ким не зустрічається. Могла б хоч дитину собі народити.

— Правду кажете, — звучало у відповідь. — Батька торік поховала. Мати також немолода… Біда та й годі.

Справді, в житті Майя досягла всього, про що може мріяти проста смертна людина: посада, достаток, власне житло, дороге авто…

Друзі? Так і подружки є. Кілька дівчат з медінституту. Раніше, правда, частіше спілкувалися, весело проводили час, разом відпочивали. Та з роками компанія потроху розпадалася. Кожна ще знаходила час ненадовго забігти в ресторанчик чи в сауну, щоб викласти наболілі теми, але за годинку-дві сімейні жінки поспішали додому. У кого чоловік суворий, у кого діти плачуть. Найстійкіші, кого вдома не контролювали, залишалися до кінця. Та їх з кожним роком меншало.

Та й якось воно дивно складалося: деякі дівчата з дружньої компанії хоч і були ще не заміжні, але на кожній зустрічі розповідали про нові стосунки, симпатії, кохання. Тільки найуспішніша Майя мовчала. Після посиденьок верталася в пусту, дорогу, простору квартиру де її зустрічали німі стіни. Навіть домашнього улюбленця не заводила, бо ж робочий день ненормований, хто догляне? Там мовчки, інколи навіть не вмикаючи світло, сідала на диван, обіймала коліна руками й давала волю почуттям. Трохи оговтавшись, не забувала перед сном зателефонувати матері, побажати спокійної ночі. А зранку знов одягала маску успішної леді, знаходила в собі сили посміхнутися й з’явитися на роботі в чудесному настрої.

Усі дивувалися. У чому ж причина самотності? Майя ніколи не була сірою мишкою: яскрава блондинка з небесними очима, завжди душа компанії, струнка підтягнута фігурка, нічого зайвого, вишуканий смак у дорогому одязі, природно хвилясте волосся цікаво лягає стильною стрижкою подовженого каре, коли посміхається — на щічках з’являються симпатичні ямочки. Така просто не може не подобатися чоловікам. Однак жінка відверто тримала дистанцію, ніби колючим дротом загородилася. Вона наче й прагнула зустріти того єдиного, але чогось боялася. Більше одного-двох побачень стосунки, як правило, не тривали. Партнер віддалявся, все закінчувалося так і не почавшись.

Останнім часом Майя все частіше задумувалася про народження дитини.

— Сорок років — критична межа репродуктивного віку, — повчала однокурсниця-гінеколог Єва Євтухова. — Чого чекаєш?

— Принца на білому коні, — боляче усміхалася Власова, одягаючись після огляду. — Ти ж знаєш, будь від кого я не народжуватиму.

— Ага, почекай ще років зо два і можеш на цьому питанні хрест ставити, — відповідала подруга. — Геть з голови правильну поведінку й мораль! — сердито повчала. — Візьмися за розум, вибери чоловіка й повний уперед. Тобі ж не ділити з ним ліжко усеньке життя. Головне, щоб здоровий, симпатичний, решта — пусте.

— Я подумаю, — важко погоджувалася Майя.

Вона розуміла: подруга має рацію. Якщо досі в її душі ще жевріла бодай якась надія на кохання — зараз ситуація майже критична. Чого-чого, а залишитися самотньою до самісінької старості не хотіла. Народити треба за всяку ціну.

Сьогодні її черговий день народження. Тридцять дев’ять років! Критична межа безжалісно наближається, як той водоспад, що снився уночі.

Так дивно. Майя в житті не бачила снів. Навіть заздрила людям, які приходили на роботу й у захваті розповідали кольорові нічні фільми з пам’яті. Сама не уявляла, як це.