Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Аж ось: ріка. Вона пливе у човні, має довге волосся, як у студентські роки. Ще трохи — і впаде у бурхливий страшний водоспад. А вовк? Його чорні, як найтемніша пекельна темрява, очі навіть зараз бачить, якщо заплющить свої.

Залишилося тільки з головою скочити у водяне провалля. Але Єва, дай їй, Боже, здоров’я, своїм вранішнім телефонним дзвінком усе зіпсувала.

— Після роботи зустрічаємося у ресторанчику, — нарешті докінчила свою світанкову вітальну промову Євтухова. — Наші дівчата все скажуть там. Не запізнюйся.

— Дякую, буду, — якось машинально відповіла іменинниця й виключила слухавку. — Не з-запізнюйся, — сумно повторила. — Аякже, ви ж довго не сидітимете. Поцілуєте, привітаєте, нашвидку повечеряєте — і до своїх других половинок помчите. — Ще б витримати сьогоднішній день на роботі, — уголос думала, задивившись на стелю. — Щирі й нещирі посмішки, формальні вітання, мільйон дзвінків, доки усі не поставлять у своєму календарику галочку, що виконали обов’язок — не забули, поздоровити.

Піднялася. Сіла на ліжку. Обняла голову руками.

«Тридцять дев’ять, — стукало у скронях. — Наступного року злощасний ювілей — сорок. Це вже, як смертний вирок, звучить. Треба щось робити. Негайно. Все, що завгодно, тільки б народити. Решта, як каже Єва, пусте».

— Як це ти не можеш залишитися хоча б до десятої? — мимоволі почула розмову подруг Майя, коли після роботи заїхала в ресторан, як і домовлялися. Це Валерія Тетеренко сердито з’ясовувала у Поліни Лісової. Остання в черговий раз розійшлася з громадянським чоловіком, і зараз була вільна. Тому вся надія на сьогоднішній вечір у компанії була саме на Поліну. Вона мала залишитися з іменинницею наче чергова у класі після уроків, коли всі помчать додому.

Майя ще не встигла підійти. Почувши розмову, зупинилася за великою квіткою-деревом, що стояла в залі. Неприємно якось було з’явитися саме зараз. Вирішила дочекатися, коли дівчата заспокояться.

— Хіба я винна, що той турок саме зараз прилетів? — виправдовувалася Лісова. — Хто ж планував? Ми спілкувалися через мережу інтернет майже рік, а він вирішив зробити мені сюрприз — і приїхав сьогодні. Тепер у готелі. Ми зустрічаємося у центрі міста за годину.

— Майже рік? Ти ж лишень місяць, як розійшлася зі своїм співмешканцем? — не витримала Злата Захарова. Вона, як і решта дівчат, закінчила медичний факультет. Але за спеціальністю не працювала й одного дня. Відразу після інституту вискочила заміж за багатого красеня, народила йому трьох дітей. Наймолодшому тепер чотири роки. У свій час за кошт чоловіка відкрила своє туристичне агентство. Зараз успішно продає путівки на дорогі курорти.

— Це ми остаточно розійшлися місяць тому, — пояснювала Поліна. — А йшло до того вже давно. Тому я й шукала варіанти для нового знайомства у соцмережах. Самі розумієте, не буду ж я жити, як… Ой! З днем народження, сонечко, — раптом різко змінила тему Лісова й, посміхаючись на усі тридцять два зуби, кинулася обіймати Майю, яка щойно з’явилася.

Усі весело підтримали подругу.

— Ви — мої найближчі і найдорожчі люди, — незвично першою підняла келих сама Майя. — Сьогодні був важкий день.

— Можна собі уявити, — весело шепотілися подруги, слухаючи іменинницю. — Напевно весь медичний бомонд області був приведений у повну бойову готовність.

— Але найприємніше його довершити у колі вірних подруг, — продовжила іменинниця. — Ви — не просто друзі, ви — моя маленька родина, — Власова на мить замовкла, наче сльози проковтнула. Зворушені дівчата, як заворожені ловили кожне слово. — Я люблю вас, бо знаю, що кожна справді, щиро бажає мені добра. Тому, — очі її раптом заграли хитрим блиском, — думаю ви не образитесь і відпустите мене сьогодні раніше.

— Що? — загомоніли жінки. — Як раніше? Куди? Ми ж готувалися, сюрприз для тебе замовили.

— Вірю, вірю, — посміхнулася Майя. — Але я обіцяла мамі…

— Мамі?! — не витримала й перебила Валерія. — Ми думали, ти…

— Мамі, — спокійно уточнила Власова. — Вона в мене одна, тому я не змогла відмовити. Ще зранку обіцяла, що приїду, побуду з нею у цей особливий для мене вечір. Я впевнена, що ви зрозумієте.

— Ну хоч півгодинки у нас є? — якось жалісно запитала Злата.

— Тільки півгодинки, — погодилася Майя.

— Вона точно все чула, — сердито глянула на Поліну Лєра, коли іменинниця попрощалася й поїхала додому.

— Не д-думаю, — винувато опустила очі Лісова. — Я начебто відразу її побачила.

— О-о, щоб вам язики повідсихали, — рвучко піднесла до вуст келих з коньяком і сердито випила Єва. — Таке свято зіпсували. Вона ж додому поїхала, як не розумієте? З матір’ю завтра зустрічається, я знаю. Мовчала вже, бо ситуація й так не з приємних. За годину кожна з вас повернеться у свої гамірні, веселі родини. Поліна стогнатиме від задоволення в ліжку якогось турка, а вона? Хтось подумав про Майю? У такий день…

— Ну годі, годі, — зупинила її Злата. — Нервами тут не допоможеш.

— А чим допоможеш?! — ще дужче підвищила тон Єва. — Вона ж була у мене недавно на огляді. Ситуація критична, якщо найближчим часом не народить або хоча б не знайде постійного партнера — глибока старість їй точно не загрожує.

— Все так серйозно? — налякалася Злата.

— Ой, ніколи не вірила, що статеве життя впливає на здоров’я, — скептично кинула Валерія.

— Життя не впливає, а от його відсутність ще й як, — пояснила Євтухова. — Це я тобі, як гінеколог кажу. Хоч ти й сама дипломований медик, — махнула рукою, — не гірше за мене знаєш, що таке гормональний фон і які наслідки його порушення.

Семидесятирічна Ніна Володимирівна Власова — мати чотирьох дітей. Народила трьох хлопчиків і наймолодшу дівчинку: найстаршого Матвія, далі Дениса, Олега й наймолодшу донечку Майю. Усе своє життя тільки й пам’ятає, як шумно було у їхньому з чоловіком помешканні.