Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чому ти раніше мене не покликав? — крізь сльози питала. — Чому чекав так довго?

— За моїм проханням Єгор знайшов тебе відразу, — пояснив Громов. — Сказав, що ти взяла відпустку на місяць з наступним звільненням. Я вирішив, що відпочинок тобі й справді не завадить. Тому відпустка добігла кінця, тебе чекає робота і чоловік. Пора повертатися додому.

Ніна Володимирівна Власова весело метушилася біля святкового столу на подвір’ї, під густим виноградником. Тепер вона мешкала в столичному просторому будинку разом зі своєю свахою Анастасією Громовою. Макар з Майєю вирішили, що двом одиноким жінкам буде веселіше разом, та ще й поряд.

— Настю, ти пиріг прикрила рушником, щоб не охолонув, доки діти приїдуть?

— Ой, лишенько, — замолила Анастасія Марківна. — Він іще в печі. От стареча голова, — побігла до хати.

Автоматичні ворота відчинилися й на подвір’я заїхала машина Макара.

— Мої ж ви солоденькі, — підійшла Ніна Володимирівна. Привіталася з дочкою і зятем. — А де моє найдорогоцінніше сонечко? — не зрозуміла.

— Ваш онук має своє власне місце в автомобілі, — пояснив Макар, беручи на руки сина, восьмимісячного Данилка. — А де мама? — не побачив найріднішої.

— Вона не вберегла найголовнішу святкову страву й тепер бідкається біля плити, — пояснила Ніна, забираючи з рук зятя свого онучка.

— Ясно, — усміхнувся Макар. — Весело у вас тут, бачу.

— Синку, приїхав, — донісся з ґанку голос Анастасії Марківни.

— Привіт, матусю, — підійшов, поцілував неньку.

За хвилину всі уже сиділи за столом. Малий Данилко грався на зеленому газоні з м’яким білим ведмедиком.

— Це, мабуть, Єгор, — сплеснула руками Анастасія Марківна, коли автоматичні ворота знову повільно розійшлися.

Точно. На подвір’ї з’явилася ще одна машина з якої вийшов усміхнений Єгор зі своєю новою, тепер уже законною дружиною Лідою.

— Усім привіт! — весело привітався й поклав на стіл здоровенну солодку диню.

— Ну що? Пора? — багатозначно глянула на Анастасію Ніна. — Неси свій коронний пиріг. Тепер уже точно всі в зборі.

— Я допоможу, — підхопилася Майя.

Але у хвіртку несподівано подзвонили.

— Хто це може бути? — здивувався Макар. — Ми ще когось чекаємо?

Всі понизали плечима.

Відчинив, очам не повірив.

— Майє, це до тебе, — весело покликав. — Ходи, полюбуйся.

Здивована Майя підійшла до воріт.

— Сюрприз! Не чекала? — раптом побачила подруг Злату і Єву. — Думала, усе життя від нас тікатимеш?

— Мої дорогі, — зраділа Майя. — Яка ж я рада вас бачити, проходьте.

— А з фігурою треба щось робити, — прошепотіла на вухо Майї Злата. — Данилкові уже вісім місяців. Пора повертати собі форму, бо чоловік розлюбить.

— Я б з радістю, — загадково відповіла Громова, — але не можу…

— Що? — розкрили від здивування очі дівчата. — Знову?

— Так, шостий місяць, — засміялася Майя. — У мене ж критична межа репродуктивного періоду, — зиркнула на Єву. — Мусимо поспішати.