Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели: читать начало книги онлайн

З ненав’язливою допомогою освідченого офіціанта йому вдалося замовити цілком пристойний обід, якому бракувало тільки традиційного бродвейського початку.

— Ви не заперечуєте, якщо мені принесуть що-небудь випити? — спитала міс Ешер.

— Ні, звісно, — відповів Платт. — Замовляйте все, що хочете. — Сухий мартіні, — сказала вона офіціантові.

Та коли вже келих опинився перед нею, Платт простягнув руку й відставив його вбік.

— Що це? — запитав він.

— Коктейль, звісно.

— Я думав, ви замовляєте щось схоже на чай. А це спиртне. Вам не треба його пити. Як вас звати?

— Близькі друзі, — крижаним тоном відповіла міс Ешер, — називають мене Елен.

— Послухайте, Елен, — заговорив, нахиляючись до неї, Платт. — Уже вкотре, коли в прерії розцвітають весняні квіти, мене заполонюють думки про когось, кого я ніколи не бачив і не чув. Про вас. Я відразу це зрозумів, коли вчора побачив вас. Завтра я вертаюсь додому, і ви поїдете зі мною. Поїдете неодмінно, я це знаю відтоді, як ви вперше глянули на мене. І не думайте опиратись, у вас нічого не вийде. Ось подивіться, яку дрібничку я купив для вас.

Він щиглем переправив через стіл каблучку з солітером завбільшки два карати. Міс Ешер відкинула її виделкою назад. — Не заривайтеся, — сказала вона сердито.

— Я коштую сто тисяч доларів, — вів далі Платт. — Я збудую для вас найкращий у Західному Техасі будинок.

— Ви не купите мене, містере Закупнику, — сказала міс Ешер, — навіть за сто мільйонів. Не сподівалась я, що доведеться вгамовувати вас. Спершу мені здалося, ніби ви не схожі на інших, та, певно, всі ви однакові.

— Хто всі?

— Закупники. Ви гадаєте, коли нам, дівчатам, доводиться з вами обідати, щоб не залишитися без роботи, то ви маєте право верзти все, що заманеться? Досить. Я вважала, ви не такий, як інші, а тепер бачу, що помилилась.

Платт раптом ляснув пальцями по столу, осяяний несподіваним щасливим здогадом.

— Згадав! — вигукнув він задоволено. — Ділянка Ніколсона в північному районі. Там велика діброва й природне озеро. Старий будинок можна розібрати, а новий ми зведемо подалі від дороги.

— Заспокойтесь! — обірвала його міс Ешер. — Мені шкода опускати вас із рожевих хмар на землю, та що вдієш. З вашим братом інакше не можна. У мої обов’язки входить супроводжувати вас у ресторан і розважати, щоб вам не перехотілося купляти у старого Зіззі костюми. Тільки не сподівайтеся, що в одному з куплених костюмів знайдете мене.

— Ви хочете сказати, — здивовано протяг Платт, — що так само ходите по ресторанах і з іншими клієнтами, і всі вони... всі кажуть вам те саме, що й я?

— Улещують мене всі, — відповіла міс Ешер, — але, зізнаюсь, в одному ви перегнали їх. Ті лише говорять про діаманти, а ви свій притягли справді.

— Ви давно працюєте, Елен?

— О, я бачу, ви запам’ятали моє ім’я. Вже вісім років я сама себе утримую. Була касиркою, пакувальницею, потім продавщицею, поки доросла до манекенниці. Вам не здається, містере Техасцю, що наша розмова не буде такою сухою, якщо розмочити її ковтком вина?

— Вина ви вже не питимете, люба. Страшно подумати, що ми... Завтра я зайду в магазин і заберу вас з собою. Перед від’їздом підберіть на свій смак автомобіль. Більше нам нічого не треба тут купляти.

— Та облиште, зрештою! Знали б ви, як мені обридли ці розмови!

Після ресторану вони пішки пройшли по Бродвею і дійшли до невеликого темного парку, над яким височіла вежа з Діаною. Платт задивився на дерева й мимоволі звернув на доріжку, що вилася між ними. В очах манекенниці, віддзеркалюючи світло ліхтарів, заблищали дві сльози.

— Це вже мені не подобається, — сказав він. — Що сталося?

— Так, пусте, — відповіла міс Ешер. — Просто мені... це тому, що спершу мені здалося, ніби ви не такий. Але всі ви однакові. А тепер, будь ласка, проведіть мене додому чи мені покликати поліцейського?

Платт провів її до пансіону. Якусь хвилину вони постояли в під’їзді. Міс Ешер дивилась на нього так презирливо, що навіть його дубове серце тьохнуло. Рука Платта потягнулася до її стану, але тої ж миті дівчина врізала йому ляпаса.

Платт відсахнувся, від цього звідкись випала обручка й застрибала по кам’яній підлозі. Він нахилився і швидко підняв її..

— Ідіть геть з вашим проклятим діамантом, містере Закупнику! — випалила вона.

— Це... обручка, — мовив техасець, розтуливши долоню, на якій заблищала гладенька золота обручка.