Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели: читать начало книги онлайн

Але наша програма кінчається одним-двома коротенькими номерами, а тоді — до виходу! Той, хто досидить до кінця, побачить, коли схоче, тоненьку нитку, що зв’язує докупи — іноді, правда, зовсім слабко — нашу повість, зрозуміти яку, можливо, зуміє тільки Морж.

Вітаграфоскоп

(Кінематограф)

Остання ковбаса

Місце дії — майстерня художника. Художник, молодий, симпатичний, сидить у пригніченій позі серед розкиданих ескізів, підперши голову рукою. На сосновому ящику в центрі майстерні стоїть керосинка. Художник підводиться, затягує пояс іще на одну дірочку й розпалює керосинку. Потім підходить до бляшаної коробки для хліба, напівзакритої ширмами, виймає звідти одним за одне кільце ковбаси, перевертає коробку догори дном, показуючи, що вона порожня, і кладе ковбасу на сковорідку, а сковорідку ставить на керосинку. Керосинка гасне; значить, у ній немає більше гасу. Художник у видимому розпачі; хапає ковбасу і в раптовому нападі шаленства жбурляє геть від себе. У цю мить відчиняються двері — і ковбаса з силою вдаряється об ніс чоловіка, що входить до майстерні.

Видно, як він кричить і жваво підстрибує на місці, наче танцює. Це червоновидий, жвавий, гостроокий чоловік явно ірландського походження. Ось він уже регочеться, перекидає ногою керосинку, з усього маху ляскає художника по спині (а той марно намагається схопити його за руку). Потім гість удається до пантоміми, з якої кожний хоч трохи тямущий глядач урозуміє, що він заробив багато грошей, вимінюючи у Кордільєрах у індіанців золотий пісок за сокири та бритви. Він витягає з кишені пачку грошей, завбільшки з невеличку хлібину й махає нею над головою, удаючи разом з тим, ніби він п’є з бокала. Художник хапає капелюх і обидва виходять з майстерні.

Писання на піску

Місце дії — пляж у Ніцці[185]. Вродлива жінка, ще молода, елегантно одягнена, поважна, з задоволеною усмішкою напівлежить у шезлонгу біля води й ліниво креслить кінчиком шовкової парасолі якісь літери на прибережному піску. В її красі є щось безоглядно-сміливе, а в її розслабленій позі почувається якесь вичікування: вам здається, що вона от-от стрибне або поповзе чи прослизне повз вас, мов пантера, яка з невідомих причин затаїлась і принишкла. Вона ліниво виводить на піску одне слово: “Ізабелла”. За кілька кроків від неї сидить чоловік. Ви бачите, що вони зв’язані одне з одним якщо вже не дружбою, то звичкою. Обличчя в нього темне, чисто виголене і майже непроникне, але не зовсім. Розмовляють вони мало. Мужчина теж водить по піску кінчиком тростини, і пише він одне слово: “Анчурія”. І потім переводить погляд туди, де Середземне море зливається з небом, і в очах у нього — смертельна туга.

Пустеля й ти

Місце дії — околиця багатого маєтку десь у тропіках. Старий індіанець — обличчя ніби з червоного дерева — підрізає траву на могилі недалеко від болота, порослого мангровими деревами. Потім підводиться й помалу йде до переліска, де вже збирається тінь короткого смеркання. На узліссі стоїть високий, кремезний чоловік із добрим, чемним виглядом і з ним жінка ясної, тонко окресленої вроди. Коли старий індіанець підходить до них, чоловік кладе йому на долоню гроші. Доглядач могили, з характерним для індіанців виглядом гордої байдужості, бере свій заробіток і йде геть. Чоловік та жінка повертаються з узлісся посутенілою стежкою і йдуть близенько, дуже близенько одне біля одного, бо, кінець кінцем, хіба є на світі щось краще, ніж маленьке, кругле поле екрана — і на ньому двоє, що йдуть у парі?

Завіса

Оповідання та новели

Чотири мільйони[186]

Долоня Тобіна[187]

Переклад Ю. Іванова

Якось Тобін і я поїхали вдвох на Коні-Айленд[188]. У нас було чотири долари на двох, а Тобіну треба було розвіятись. Його кохана Кеті Магорнер з графства Сліго[189], виїхавши три місяці тому до Америки, пропала. При ній були сотня доларів власних заощаджень і сотня виручена від продажу Тобінової спадщини, що складалась з маленького будиночка і одної свині. Після того, як Тобін одержав листа, в якому вона писала, що виїжджає до нього, про неї не було більше жодної чутки. Тобін давав об’яви у газетах, але дівчина не знайшлась.

Так от, поїхали ми з Тобіном на Коні-Айленд, гадаючи, що різні атракціони і запах смажених зерен кукурудзи розвіють тугу серця в його грудях. Але Тобін був важкодум, і журба міцно вселилась в нього. Він скреготав зубами, дивлячись на повітряні кулі, він проклинав кіно, і хоч жодного разу не відмовився від пропозиції випити, все ж таки з презирством відвернувся від лялькового театру і ладен був побити усіх фотографів.

Тоді я повів його на одну з бічних алей, де атракціони були трохи менш настирливими. Біля невеличкого, шість на вісім футів, балагана Тобін зупинився і щось людське з’явилось у його погляді.

— Тут, — каже він, — я розвію свою журбу. Чудова хіромантка з-над ріки Нілу дослідить долоню моєї руки, і мені буде відомо, чи трапиться те, що має трапитись.

Тобін вірив у всілякі прикмети і надприродні явища. Він мав тверді переконання відносно таких речей, як чорні коти, щасливі номери і прогнози погоди у газетах.

Ми увійшли в цей чудесний курятник, де для таємничості були розвішані червоні простирадла і малюнки рук, на яких лінії перехрещувались, як рейки на залізничному вузлі. Напис над дверима повідомляв, що у цьому курятнику сидить мадам Зозо, єгипетська хіромантка. Мадам була гладка жінка у червоному джемпері з вигаптованими на ньому закарлючками і чудернацькими звірами. Тобін дає їй десять центів і простягає руку. Вона піднімає його руку — рідну сестру копита ломової коняки — і дивиться, чи не прийшов він бува за підковою.

— Чоловіче, — каже мадам Зозо, — лінії вашої кінцівки показують...

— Це зовсім не нога, — перебиває її Тобін. — Звичайно, вона не дуже красива, але перед вами моя долоня.

— Лінії показують, — каже мадам, — що у вашому житті було нещастя. І воно не останнє. Гора Венери, — чи, може, це просто синець від каменя, — показує, що ви закохані. Ви мали клопіт, причиною якого була ваша кохана.

— Це вона про Кеті Магорнер згадує, — голосно шепоче Тобін, нахиляючись до мене.

— Я бачу, — каже хіромантка, — багато журби та нещастя через когось, кого ви не можете забути. Я бачу лінії, які вказують на літеру “К” і літеру “М” у її імені.

— Чуєш, — каже мені Тобін, — чуєш, що вона говорить?

— Стережіться, — веде далі хіромантка, — темного чоловіка і світлої жінки: вони принесуть вам неприємності. Дуже скоро ви поїдете водою і зазнаєте фінансової втрати. Я бачу лінію, яка принесе вам щастя. Є чоловік, який увійде у ваше життя і приверне до вас фортуну. Коли ви його побачите, ви пізнаєте його по кривому носу.

— А ім’я його там не позначене? — питає Тобін. — Було б зручніше привітатись до нього, коли він почне навалювати мені щастя.

— Його ім’я, — каже хіромантка, прикидаючись замисленою, — не написане лініями, але вони показують, що воно має бути довгим і у ньому повинна бути літера “О”. Я нічого більше не можу сказати. Бувайте здорові! Не загороджуйте двері.

[185] Ніцца — французьке місто на Лазурному Березі, всесвітньовідомий курорт.

[186] (The Four Million, 1906)

[187] (Tobin’s Palm, 1903)

[188] Коні Айленд — центр розваг, розташований на березі затоки, де полюбляли проводити своє дозвілля пересічні мешканці Нью-Йорка.

[189] Сліго (Слайго) — графство у північно-східній частині Ірландії.