Містер Тапмен не сказав нічого, але згадав донью Хрістіну, шлунковий зонд та фонтан, і на очі йому набігли сльози.
О п’ятій рівно прийшов незнайомий. Він збувся свого брунатного пакунка, але не змінив нічого в своєму убранні і став, скільки було можливо, ще говіркішим.
— Що це? — спитав він, коли слуга зняв покришку з одної з мисок.
— Камбала, сер.
— Камбала… ага… Знаменита риба… її завжди присилають з Лондона… Власники ресторанів улаштовують політичні обіди… вози камбали… десятки кошів… хитрющі хлопці… Склянку вина, сер?
— З охотою, — сказав містер Піквік. І незнайомий випив спершу з ним, потім з містером Снодграсом, потім з містером Тапменом, потім з містером Вінклем і нарешті з усім товариством разом, і робив це майже так само швидко, як говорив.
— Що то за метушня… у вас, на другому поверсі, офіціант? — спитав незнайомий, — тягнуть нагору лави… бігають теслярі… лампи, склянки, арфа… Що це буде?
— Бал, сер, — відповів слуга. — Добродійний бал, сер.
— Чи багато в цьому місті гарних жінок? Не знаєте, сер? — зацікавився містер Тапмен.
— Надзвичайно… маса… Кент, сер… кожен знає Кент… яблука, вишні, хміль і жінки… Склянку вина, сер?
— З великою приємністю, — відповів містер Тапмен. Незнайомий налив і враз випив.
— Дуже хотілося б відвідати цей бал, — відновив стару тему містер Тапмен. — Страшенної
— Білети в буфеті, сер, — вкинув слово слуга.
— А, вже починається! — нашорошив вуха незнайомий. — Чуєте, скрипки? А тепер арфа… поїхали!
Різноманітні звуки, що долинали згори, сповіщали про початок першої кадрилі.
— Як хотілося б мені піти туди! — повторив містер Тапмен.
— Хотів би й я, — сказав незнайомий, — клятий багаж ще не прийшов… здоровенні ящики, а одягти нема чого… дивно, правда ж?
Загальна добродійність була одною з найтиповіших рис теорії піквікців, але ніхто з них не додержував цього благородного принципу так ревно, як містер Тапмен. Кількість згадуваних у протоколах Товариства випадків, коли добрячий джентльмен посилав до інших членів клубу людей, що потребували грошової або речової допомоги, майже неймовірна.
— Я з радістю позичив би вам свій костюм, — сказав містер Тапмен, — але ви худорляві, а я…
— А ви — гладун, — засміявся незнайомий. — Ану, ще по склянці!
— Але якщо мій костюм занадто широкий на вас, — додав містер Тапмен, — то, мабуть, костюм мого друга, містера Вінкла, буде вам більше до міри?
Незнайомий перебіг очима по фігурі містера Вінкла, і його обличчя виявляло цілковите задоволення, коли він промовив: "Підійде, як улипне".
Містер Тапмен озирнувся навкруги. Вино, що вже вплинуло снотворно на містера Снодграса і містера Вінкла, починало діяти й на почуття містера Піквіка. Голова його схилилась на груди, і невпинне хропіння, перериване подеколи харчанням, було єдиною чутною ознакою присутності великого мужа.
— Кімната Вінкла поруч з моєю, — сказав містер Тапмен. — Коли його й розбудити тепер, він однаково не второпає, чого я від нього хочу. Але я знаю, що у нього в чемодані є фрачна пара. Якщо ви одягнете її на бал і знімете, коли ми повернемось, то я можу покласти її на місце так, що він І не помітить.
— Надзвичайно! — захопився незнайомий. — Знаменитий план… кляте становище… мати чотирнадцять фрачних пар у багажі і бути змушеним убиратися в чужий фрак… але ідея чудова… дуже.
— Треба ж купити білети, — зауважив містер Тапмен.
— Не варто міняти гінею[8],— сказав незнайомий, — киньмо монету, кому платити за обох… кидайте!.. я ставлю на жінку.
Соверен[9] упав, і вийшов дракон, який з чемності звуть жінкою.
Містер Тапмен подзвонив, загадав купити білети й принести свічки до себе в кімнату. Через чверть години незнайомий красувався у фрачній парі містера Натаніела Вінкла.
— Це — новий костюм, — пояснював містер Тапмен, поки той із видимим задоволенням милувався собою в дзеркалі. — Перший, зроблений уже з гудзиками нашого клубу, — і він показав своєму компаньйонові великі позолочені гудзики з погруддям містера Піквіка посередині і з ініціалами П. К. обабіч.
[8] Гінея - старовинна англійська монета в 21 шилінг.
[9] Соверен - золота монета в один фунт стерлінгів.