Франческа. Володарка офіцерського житона: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона мене загнала в кут. 

— Чессіно. Якщо чесно, то мені більше подобалися кучері…

— То чого ж ти мені тоді стільки часу мозок виїдав?! Не міг одразу сказати?!

— Пілоти, привіт! — до нас зайшла Сара МакКарті. 

Сержант мала звичний для нас вигляд — військова форма, чорні кучері, акуратно скручені в «дульку», а обличчя заховане під натягнуте на самі очі кепі. Словом, строга Сара-сержант разюче відрізнялася від Сари-балерини — романтичної дівчини в легкій сукні та з розпущеним волоссям.

— О, Франческо, в тебе нова зачіска! — оцінила Сара. — Клас! Ти дуже змінилася!

— У який бік? — одразу пішла в наступ напарниця.

— Пряме волосся тобі до лиця, але мені більше подобалися кучерики, — засміялася Сара.

Франческа метнула на мене переможний погляд:

— Учись, як треба відповідати!

— Я всього-на-всього хотів бути чемним!

— «Чемним»! Мені не треба, щоб ти був чемним, мені треба, щоб ти був чесний!

— Оце тобі на! Я ще ж і винний! — образився я.

— Що тут у вас сталося? Чого ви сваритеся? — спитала Сара.

— Бо Джорджіо виконує танець під назвою «Тридцять три китайські церемонії»! Не міг одразу сказати, що мені пряме волосся не личить! Довелося із нього обценьками витягувати!

— Я похвалив зусилля!

— А я хотіла почути правду!

Сара засміялася:

— Джорджіо просто хотів бути джентльменом! Чесно кажучи, я на його місці вчинила б так само. Я ж сказала, що тобі личить!

— Але потім ти сказала, що кучері мені личать більше! 

— Це моя суб’єктивна думка, — відрізала Сара. — І я маю на неї повне право. Ти мене спитала, «в який бік» ти змінилася, маючи на увазі, пасує тобі чи ні. Було таке? 

— Було таке, — погодилася Франческа.

— А я тобі відповіла. Сказала свою думку, але аж після того, як ти спитала. Як я зрозуміла, Джорджіо вчинив так само — то чого ти на нього накинулася?

— Він не одразу сказав, коли я його спитала!

Я ображено мовчав, складаючи план корекцій на день.

— Він мав право взагалі не висловлювати своєї думки, — Сара розвела руками. — І якщо ти так реагуєш на його чемність, то я б на його місці взагалі надалі мовчала б!

Франческа зрозуміла, що перегнула палицю. Вона встала, підійшла до мене, присіла й зробила жалісливі очі:

— Джорджіо, пробач мені, будь ласка! Пробач мені, я дурна й більше так не буду!

— Ти не дурна, і я не вірю, що ти «більше не будеш», — скептично зауважив я.

— Будь ла-а-а-а-асочка!