— Я не закінчила думку. Потім суперечитимеш, — зупиняє обурення жінки Тасіта. — Ви вважаєте таких людей пихатими інтелігентиками, для яких ви приземлені смерди. Але ж ви самі… ви прирівнюєте будь-яку освічену людину до багатого мажора, ви ставите між ними знак рівності. Проте кожен з вас виховує своїх дітей, прагнучи вибитися якщо не в мажори, то хоча б в інтелігентики. Ви бажаєте своєму чаду «кращого життя», розуміючи, що освічена людина живе-таки краще. Чому ж ви глибоко зневажаєте тих, на кого рівняєте своїх дітей?
Світлана Анатоліївна ображено надимає губи. Тасіта п’є.
— Знаєш, ти справді пихата й гордовита. Твоє життя краще за моє. Але мене бісить, що ти цього не цінуєш.
Піддослідна хрюкає, похлинувшись пивом.
— Цінувати? Що? Те, що я через власний розвиток не можу обмежитися земними втіхами, такими як сім’я чи діти?
Жінка замовкає. Вона вже давно звикла до гучних слів дівчини. Саме тому співчуває їй, а не злиться.
— А талановиті люди й справді як більмо на оці. Ігнорують правила соціуму, живуть за власними законами. Але світ без мистецтва був би гіршим. Хтозна, чим це могло б закінчитися.
Тяжкий погляд затягнутих зморшками очей.
— Ти стаєш злішою. Ти ж не така насправді.
— Ти не настільки добре мене знаєш, щоб говорити про ці речі.
Допиває пиво й втуплюється пустими очима в екран. Монстри лізуть через горлянку.
15.03
Скипіла. Нарешті хоч якийсь вияв емоцій, окрім суму, болю, байдужості. Монстри таки дісталися її гострого нещадного язика й тепер стрибають на Катрину, заліплюючи мороком та образою її душу.
— Це все? Усе, що ти хотіла сказати. — Фіолетововолоса тремтить від стримуваних сліз та образи. — Я думала в нас почуття…
— Почуття? — Тася зводиться на ноги й виходить з-за робочого столу. — Дитинко, це просто секс! Очевидно, ти не помітила, що мені було дещо самотньо і я хотіла розважитися. Я прагнула втіхи й алкоголю. Ну, і ще трохи спорту.
З-за дверей обережно визирає Світлана Анатоліївна.
— Я думала, ми схожі. Але я не така. Я добра, а ти ні. — Дівчина стискає кулаки.
— Ти ідіотка, — уже спокійніше резюмує піддослідна й запалює цигарку. — Усе було очевидно від початку. Якби ти не переспала зі мною того дня, нічого б не було. Як можна стрибнути в ліжко на другий день знайомства й думати, що партнер ставиться до тебе серйозно? Секс у стосунках — це десерт. Його смакують після основної страви, тобто після того, як пізнають кохану людину. Це винагорода за увагу, турботу, підтримку, довіру. Ніхто не спить з тим, у кого закоханий, на першому ж побаченні.
— Ти!.. Ненавиджу…
Повз Світлану Анатоліївну, штовхаючи її, вилітає Катрина. Вона плаче. Вона ридає.
— Ем… привіт… — обережно заходить колежанка.
Тасіта задумливо киває їй на стілець і видихає хмаринку смердючого диму.
— Що це було?
— Це? Розрив з коханкою.
Жінка ніяково підбирає під себе ноги.
— Ти ж не лесбійка?
— Ні. Я бісексуалка.
— Це неприродно. Навіть… гидко.
— Гидко? — По тілу піддослідної струмом проходить роздратування. — Дурна! Люди не винні в тому, що закохуються в людину своєї статі! Вони не винні, що їм подобається одяг протилежної статі! Вони не винні, що інші…
— Це ненормально…