Перш ніж Тася включає мозок, вона інстинктивно стискає руку в кулак і заціджує йому в обличчя.
Сашко падає. Для нього удар виявився несподіваним. З носа тече кров, а з очей сльози.
— Я ж твій друг, дурепо! — Він хапається за ніс і повільно сідає.
— Ви… вибач… Рука сама… Той… — присоромлено опускає очі Тася.
— Нехай вона піде. Потрібно поговорити. — Сашко дістає хусточку й притискає її до носа.
— Поговорімо на кухні. Вона нікуди не піде.
Хлопець кидає злий погляд на Катрину, яка ще не отямилася від того, що сталося.
Устає й повільно йде на кухню.
— Вона не Віра, — говорить уже біля дверей.
Тасіта чоломкає дівчину в щоку і йде заварювати чай.
— Я думав щось змінилося. Тоді, коли з’явився Жар. Ти ніби й пити стала менше, почала малювати. Читати. Це що — повернення до минулого? Знову спиш із першим ліпшим? — Він похмуро обводить поглядом закидану пляшками кухню.
— Помовч, будь ласка! Це моє життя.
— Я друг! Я маю право вказувати тобі на помилки. Допомагати. Підтримувати.
— Чому всім так подобається лізти в чуже життя? Свого не маєш? — Тася сердито розвертається до нього. — Я доросла свідома людина. Сама можу вирішити, що робити, а що не робити. Це мій вибір.
Сашко криво посміхається й дістає цигарку. Закурює.
— А пам’ятаєш, що ти казала? — Він несподівано сміється. — Про свободу? Що свобода — це не завжди вибір. Зараз ти робиш вибір. І він неправильний, як ти й казала. Ти живеш не так, як хочеш жити. Ти відчуваєш іронію? Тоді ти була вільною. Навіть тоді, коли ми бачилися востаннє. Але зараз…
— З чого ти взяв, що я живу не так, як хочу? У мене стабільна цікава робота, чудові взаємини з батьками, стосунки з цікавою, красивою дівчиною. Я маю чимало друзів, які люблять мене. Таких, як ти. Я, звісно, не в захваті від твоєї сьогоднішньої поведінки, але розумію, що ти бажаєш мені добра. І тому я тебе прощаю. — Вона заспокоюється й запалює цигарку.
— Серйозно? Ти так хочеш жити? Похована під пляшками й брудом? Перебиваючись випадковим сексом? Працюючи на ненависній роботі? Втрачаючи друзів через свою поведінку? Зводячи з розуму власних батьків?
Піддослідна шоковано завмирає. Його слова дошкуляють своєю правдивістю.
— А ще я гарнюня з довгим волоссям… — бурчить собі під носа, болісно посміхаючись.
Сашко вибухає реготом.
— З цим не посперечаєшся.
Вони сідають пити чай, забувши про Катрину.
Коли Сашко вже стоїть на порозі, вона обіймає його й несподівано стає вразливою та замученою.
— Я не можу інакше. Так що більше не втручайся. Я сама здатна привести себе в порядок.
Їй гіршає. Дедалі все дужче й дужче. Вона навіть не помічає, що Сашко вже прийшов розгніваним. Він уже знав, що щось сталося. Її не турбує, звідки він довідався.
12.03
Пухкенька рука залазить під ковдру.
— Я сплю. — Тасіта ліниво перевертається, відштовхуючи руку.
— Хіба ж не любо прокидатися від того, що тебе хтось бажає? — говорить, посміхаючись, Катрина. — Приємно ж відчувати себе жаданою?