— Отже… Чому ти згадала про мене саме зараз? — запитує дівчина, коли одягнута піддослідна повертається на кухню.
Тася спокійно нахиляється до неї й обережно бере пасмо фіолетового волосся.
— Я тебе й не забувала…
Катрина задихається від цього тихого шепоту, інтимності рухів, гарячого подиху на щоці. Її охоплює хіть. Власне, збудження передається їй від Тасіти, яка перетворилася на хижачку, згадавши, як заманювати жертву до пастки. От що змінилося.
Вино, пиво, сміх… Піддослідна вирішує розважитися, знаючи, що подобається цій вуличній співачці.
— Я відразу відчула, що припала тобі до снаги… — важко шепоче в темряві Катрина, хапаючи Тасіту за обличчя й цілуючи в губи.
Тасіта нічого не відповідає. Замість цього вона м’яко впивається зубами в повні груди гості, опускаючись усе нижче. Слухає важке дихання й стогін.
Я згадую, що піддослідна нічого не їла. За весь день — нічого.
Не засуджую її за те, що сталося. Зараз Тасіті, як ніколи, потрібна присутність іншої людини. Байдуже якої. Тільки… щоб це був хтось близький…
11.03
Розривається телефон.
Стукіт у двері.
Тасіта розплющує очі, повільно сідає. Переводить погляд на коханку, яка спить поруч із нею. Задумливо розглядає її оголене тіло.
— Така м’якенька, — посміхається. — Такі мені більше до смаку, ніж худорляві.
Катрина розплющує очі.
— Мені з тобою затишно, — піддослідна нахиляється й цілує її в губи.
— Що за стукіт?
Тася підводить голову. І справді. Хтось настирливо добивається до неї.
Знехотя накидає халатик на голе тіло і йде відчиняти двері.
— Сашко? Що сталося?
У коридор безцеремонно ввалюється друг. Його очі палають гнівом.
— Чому слухавку не береш? Я півгодини під дверима стримлю!
З-за дверей обережно визирає дівчина з фіолетовим волоссям, сором’язливо прикриваючись ковдрою.
— Ти що, жартуєш? — Сашко гнівно дивиться на Тасю. — Ти знову?!
— Що сталося? Не буянь з самого ранку. Я щойно прокинулася. — Тася позіхає. — Я тебе не виганяю, але давай якось… спокійніше? Добре?
Дівчина зникає в кімнаті. Сашко, наїжачившись, заходить слідом. Грубо хапає її за руку й тягне з дивана.
— Одягайся й вимітайся, — глухим від злості голосом говорить хлопець.
Катрина здивовано витріщається на нього. Вона не боїться. Судячи із зовнішності, до бійок їй не звикати.
— Здурів?! — Піддослідна теж сердиться й тягне його на вихід.
— Нехай ця шльондра вимітається!