Жар сміється. А потім серйозно додає:
— Я відчуваю, що ти саме та людина, до якої має повертатися це добро.
— Ти ж нещодавно казав, що я з покоління мізантропів, — лукаво зауважує дівчина.
— Але ж я не сказав, що це неможливо змінити. Тебе такою зробили ті люди, які, знищуючи інших, намагаються вибратися з болота. А ти намагаєшся змінити світ на краще, забувши про власний егоїзм, і через це грузнеш у твані ще більше. Ти — велика. Сама зрозумієш, коли прийде час.
Тасіта скептично гмикає. А я посміхаюся. Він каже правду.
6.03
Посеред ночі Тася починає страшенно кашляти й прокидається. Сон біжить від неї. Жара поруч немає. Він узагалі вчора дивно поводився після телефонної розмови з кимось. Дзвінок його стривожив, і він одразу пішов, поспіхом поцілувавши піддослідну в лоб.
Та й уранці не з’явився вчасно.
Тасіта ледь тримається на ногах. Її морозить і водночас колотить від жару. У ніс закрався нежить, а горло болить так, що вона не може ані розмовляти, ані курити.
Він приходить уже тоді, коли дівчина закутується в ковдру й починає дивитися фільм онлайн.
— Що з тобою сталося? — Жар турботливо сідає на краєчок дивана й обіймає її однією рукою, забувши зняти куртку. — Ого! Ти гориш!
Піддослідна мовчки стенає плечима й заходиться кашлем.
— Уже пила щось від температури?
Заперечливо хитає головою.
— Зараз я зроблю тобі чаю, а потім збігаю за таблетками. — Він швидко підводиться і йде на кухню.
Дівчина щасливо зітхає. Їй згадується мама, яка завжди була поряд у такі хвилини. А крім неї, Тасею більше ніхто ніколи не опікувався. Хіба що Вален… Та з ним вона жодного разу не хворіла. Але він був поряд, коли в неї починалися критичні дні. Вален теж турботливо приносив їй чай і таблетки від болю.
Увесь день Жар не відходить від дівчини ані на крок. Його нітрохи не бентежить її доволі поганий зовнішній вигляд: червоні очі, брудне волосся і сморід від поту. Та все ж щось у ньому турбує мене. Він, здається, уникає її погляду.
Під вечір стан Тасі нарешті покращується. Вона навіть починає трохи говорити.
— Дякую, — говорить, обережно приймаючи з його рук наступну чашку чаю. І мило посміхається йому.
— Та немає за що. — Жар знову відводить погляд. — Тасю… Я маю тобі дещо сказати…
— Щось сталося? — Піддослідна стурбовано дивиться на хлопця, тільки зараз помітивши в ньому зміни, що так хвилювали мене впродовж усього дня.
— Ти ж знаєш… Прийшло тепло. Я маю їхати на заробітки в інші міста. — Він буравить очима свої руки. — Відкрито сезон для вуличних музикантів. Мене запросили виступати в кількох клубах інших міст. Я зобов’язаний їхати.
— Ти жартуєш? — невпевнено посміхається дівчина.
— Хотів би. Але ж ні. Ти добре знаєш про мій спосіб заробляти гроші…
— Ти казав, що тобі треба зовсім не багато! — Вона різко відставляє геть філіжанку з чаєм й хапає спітнілими долонями його руку.
— Так, багато я й не зароблю… Але ж жити на щось потрібно? Тим паче, що я вже давно не виступав у таких місцях…
— А днями в кафе?
— То інше. У клубах я отримую значно більші гонорари. Туди приходять люди, щоб побачити саме мене. Щось схоже на фанів.
— Он як… — на Тасине обличчя напливає байдужа маска, і вона відпускає його руку. — І коли ти їдеш?
— Завтра…