Дім. Тасіта повільно роззулася, зняла верхній одяг. Увімкнула світло в кімнаті. Почала уважно розглядати кожну картину окремо.
Перш ніж я встигла щось зробити, вона кинулася до однієї з них і почала шматувати, ламати дерев’яну раму, утоптувати її в підлогу. З надр скривдженої душі виривався крик і гарчання. Потім була ще одна картина, і ще одна. Вона зупинилася, знищивши чотири полотна.
Безсило опустилася на підлогу серед дрантя. Більше не плакала.
— Ага. Досягну я чогось. Ніколи не зможу цього зробити.
Тільки-но я почала помічати симптоми одужання… Ознаки рівноваги. З’явилося бажання щось творити. Як вона зривається, і я знову бачу падіння піддослідної в провалля. Це тягнеться вже майже вічність.
27.01
Тасіта не пила. Увесь робочий день не пила. Коли прийшла Світлана Анатоліївна, дівчина її холодно спровадила.
Помітивши набряки під очима, жінка зітхнула й на відході поставила біля дверей пляшку пива.
Наприкінці робочого дня Тася ще хвилин п’ятнадцять сиділа в кабінеті. Тихо. Тільки її власне уривчасте дихання. Вона підвелася й пройшла периметром кімнати. У голові одна одну наздоганяли думки.
Тася відкрила «свою» шухлядку. Рвучким рухом згребла всі резюме звідти й викинула у смітник.
— Нікому не вибратися з цього чорторию, — сказала сама собі.
Зібралася й вийшла.
Морозне повітря вдарило в обличчя. Тася підтягнула вище шарф, щоб прикрити носа. Зітхнула й ступила на сходи. Зупинилася. Унизу стояв хлопець. Зачувши її кроки, юнак обернувся. Його обличчя пашіло — шарф, підтягнутий аж до очей, не рятував від дошкульного морозу. Побачивши Тасіту, він смикнув шарф на підборіддя й широко посміхнувся тремтячими від холоду губами.
— Пішли на побачення?
Той самий хлопець. Набридлива, настирлива, хтива, нахабна муха зі світлим волоссям, що вибивалося шматками з-під шапки, як у гнома.
— Я казала, що не хочу стосунків. — Тася відвела очі й минула його.
— Я й не пропоную тобі стосунки. — Він наздогнав її й пішов поряд крок у крок. — Я пропоную тобі вечір у компанії приємного юнака, який оплатить будь-яку твою забаганку в барі, відведе додому й не чіплятиметься до тебе. Знаєш, так буває, наприклад, у фаната й зірки. Фанат не розраховує на взаємність, мовчки підкорюється й захоплюється. Зірка ж може робити, що захоче.
Тася втомлено поглянула на нього й відразу відвела очі.
— Я не потребую фанатів.
— А віскі? Ти ж любиш віскі. — Він забіг наперед і став перед нею. Тася мусила зупинитись. — Ну ж бо — дармове віскі?
Він запопадливо ловив її погляд. У його очах грали бісики.
Тася тільки зараз помітила, яка багряна в нього шкіра обличчя, як посиніли губи і як він увесь тремтить, немов у лихоманці. Сніжинки на віях лежали й не танули. Скільки ж він її чекав? Щось невпевнено ворухнулося всередині неї. Якась частина затверділого серця відтанула. Усе тим же зверхнім тоном вона сказала:
— Пару склянок. Усього пару склянок — і я піду додому. Сама.
Він радісно схопив її за руку й потягнув до найближчого бару, через дорогу. Тася байдуже дивилася на його спину, на руку, що тримала її, на кумедну в’язану рукавичку, з якої стирчали незакріплені петлі.
У барі він по-джентльменськи допоміг їй скинути пальто, потім зняв свою дуту куртку. Під нею була чорна сорочка. На шиї теліпалися буси.
— Ти дуже легко вдягнутий, — знехотя зауважила Тася, сідаючи за столик. Він обережно підсунув їй стілець і сів навпроти.
Вона запримітила, що шкіра на його обличчі злегка посиніла. Напевно, мороз так уплинув на колір його рум’янцю.
— Я… хотів тобі сподобатися. Твоя подруга казала, що ти любиш, коли чоловіки одягають чорні сорочки.
Підійшла офіціантка. Він замовив каву й віскі.
Тася відсутнім поглядом розглядала оформлення бару. Воно було витримане в одному стилі. На стінах красувалися американські ковбої, між столиками були розставлені несправжні кактуси та іграшкові індіанці. З колонок лунала музика з МТV, але чомусь дівчині було тут не затишно.