Шукачі блакитних перлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ще крутиться фільм. Кадри повернення фльоти на батьківщину, закінчуються радісною зустріччю героїв.

Спалахнуло світло у залі. Глядачі сиділи мовчки з прижмуреними очима, знаходячися під впливом того фільму з життя.

– Чудово, дядьку! – вигукнула Сузана, кидаючися на шию полковникові. – Яка насолода! Я бачила твоє життя, немов сама була у легендарному поході. О, чому я не хлопець!? ... А де ті хлопці – шукачі блакитних перлів?

– Вони прибули разом з нами до Америки. Я їм допоміг отримати відповідні папери і вони, здається, мешкають на фармі мого бувшого інтенданта, містера Білаш, на півдні нашого штату.

– Я маю до тебе прохання!

– Яке?

– Але це пресова таємниця, – лукаво усміхнулася племінниця. – Я пишу новелю. Вона буде називатися «Лагуна блакитних перлів». Це такий захоплюючий і екзотичний сюжет. Тому я хочу побільшити твої кольорові кінознимки і побачити тих хлопців.

– О-кей! Я тобі це зроблю, – пообіцяв полковник.

Музика грала новий модний вальс «Здобуття Іво-Джими». Сузана танцювала, а перед її очима мерехкотіли блакитні перли...

МІССІС СУЗАНА ЛЕНДВІС.

Роман стояв перед вікном і несподівано побачив, що з модерної, новенької автомашини, яка зупинилася перед ґанком, вистрибнула струнка панна у сірому костюмі. Вона рішуче подзвонила.

– Пробачте. Це фарма містера Білаш?

– Так, міссіс.

– Я розшукую юнаків, що повернулися з далекого сходу. Прізвище одного Роман Журба. Це мабуть ви?

– Так, я. Але чим я зобов'язаний? ...– здивовано відповів Роман.

– Я журналістка. Початківець ще, – поправилася вона, – ї прошу дати мені інтерв'ю.

– Прошу до вітальні, – запросив Роман, широко відчиняючи двері перед незвичною гістю. Вона трималася досить упевнено, здійняла свої окуляри, вийняла блокнота і сіла у мягкий фотель.

Роман здивовано дивився на молоду, вродливу гостю.

– Містер Журба, ви недавно прибули до Америки? Про це мені оповідав мій дядько, полковник Лендвіс, – запитала вона.

– Так. Зовсім недавно.

– А з якої країни ви походите?

– З України.

– Я чула про Україну, але признатися ніколи не знаходила на наших мапах..

– Я вам покажу. – Запропонував Роман, запросивши міссіс у сірому, підійти до мапи і показав низину на північ від Чорного моря.

– Чи вам подобається життя і державний устрій Сполучених Штатів?

– Так. У вас кожна людина є повним господарем власної долі. Може вголос висловлювати свої думки.

Міссіс Лендвіс замислилася і пильно вдивлялася в спокійне урівноважене обличчя гарного юнака і не поспішаючи відповіла.

– Коли вам подобається наше життя, ви повинні вчитися засадам демократії.

Ті слова, немов написані розтопленим металом, миготіли в його очах, чудодійною і хвилюючою луною найкращої музики дзвеніли у вухах. Вони були підсумковою лінією юнацьких мрій. Лінією, що розділяла юнака від молодого чоловіка, вступаючого в самостійне життя.

Роман мовчки дивився на молоду журналістку, немов назавжди хотів запамятати симпатичне, мармурове-біле обличчя у рамці неслухняних золотисто-ясних кучерів, її глибокі, великі сіро-сині очі.