Шукачі блакитних перлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Родина Лендвіс».

Цілий день хвилювання. Старанно прасується святкове вбрання, чиститься взуття, готується крохмалевий комірець. Перукар старанно стриже каштаново – чорне волосся і вперше голить ніжне лице юнака...

Великий будинок в парку. Роман прибув трохи зарано і мусить чекати п'ять хвилин. Він звик поважати точність.

В дверях вітальні він подає запрошення. Швайцар чемно вклонившися, проводить до вітальні, яка нагадує оранжерею. Там повно різноманітних квітів в кошах і букетах. Он цілі снопи розкішних оргіній, різноманітних фарб, айстри ніжних, пастельних розквіток, білих хризантем.

Романа зустрічає з посмішкою Сузана, прямує до нього, немов до найдорожчого гостя.

О, Боже, яка вона прекрасна в цьому небесного кольору вбранні, мало що не вигукнув Роман, але лише ввічливо чемно говорить:

– Поздоровляю вас з днем народження. Бажаю всього кращого в ваших задумах, особливо літературних. Ви чудово пишите. Немов самі пережили все, так природньо і правдиво описали наш острів.

– О, дякую містер Журба... Ваша відзнака краща тих квітів, що мені сьогодні принесли.

Між поважними гостями є і декілька молодих чоловіків, які офіційно чемно, але не без цікавости оглядають Романа. Сузана знайомить їх.

– Це містер Дебрі. Студент університету, майбутній хемик. Ось містер Мак-Магон – майбутній літератор, а це панове містер Журба, славетній шукач щастя і перлів, також мандрівник.

Роман потиснув руки і вклонився, подумавши: – Хто я? Якби мав освіту, а так – шукач загубленого щастя і перлів. І якби не випадок, ніколи не потрапив би сюди. Ці молоді люди задоволені своїм положенням, а я прагну чогось. І я мушу добитися... Так! Так! Так! – калатає Романове серце. Студенти, побачивши струнких юних пань, пішли зустрічати їх. Сузана показувала Романові великі портрети в золотих рамах.

– Це наші діди. Вони приймали участь у визвольній війні Сполучених Штатів.

Роман вдивляється в суворо ясні обличчя перших піонерів Америки, у париках і генеральських мундирах. Він поважає їх. Сузана веде далі. Вони йдуть поряд. Роман бачить у величезному дзеркалі себе у весь зріст. На ньому добре лежить сірий спортовий костюм, білий комірець відтіняє смагляве обличчя. Він ще глянув і побачив іскри власних очей. Рядом Сузана. Вона теж глянула в дзеркало і всміхнулася. Старі поважні пані, що сидять у м’яких фотелях у затінку величезних вазонів, крізь лорнети оглядають молоду пару, щось шепочуть між собою. Роман не чує, але знає напевне, що говорять про них. Його цікавить думка пань. І він чує лише обривки речень.

– Це той шукач перлів...

– Життерадісний хлопець...

Урочисто б'є гонг.

– Містер Журба, я мушу йти запрошувати гостей до столу. Прошу йти до гостиної.

Романове кріселко недалеко від Сузани. Розкішний стіл. Сервети, виделки і виделочки, ножі і ножики, тарілки і тарілочки. Що і до чого, важко розібрати Романові. Він придивляється, як роблять інші, думає: – Ну, Романе, не вдар лицем в болото...

Полковник Лендвіс привітався з гостями, з кожним окремо і, побачивши Романа, кинув репліку:

– А ось і наш острівний герой!..

Підняли чари за здоров'я Сузани. Гості промовляли тост за тостом і Романів настрій кращає. Після вечері – танці. Молодь захоплюється новим вальсом.

В кінці банкету Сузана з'явилася в залі з величезним бутафорським білим молотком, непоспішаючи піднялася на естрадку музик.

– Леді і джентльмени! Мої дорогі гості! Юнакові, що мною описаний в «Корнет», якого ви бачили у фільмі мого дядька, і сьогодні за нашим столом, потрібно вчитися. Америка завжди допомагала кращим людям, які зверталися до неї. Цей юнак має коштовну перлину, знайдену на острові. Ось вона, разом з фотознимками та історією. Хто з моїх шановних гостей бажає придбати цю перлину? Вона продається за десять тисяч долярів. Хто дає більше?

– Дванадцять, – запропонував хтось із залі.

– Дванадцять раз, – вдарила Сузана молотком.

– Чотирнадцять...

– Сімнадцять...

– Двадцять...

– Двадцять дві

– Двадцять дві. Раз... Два..