Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Морелл. Марчбенксе, схоже, сам диявол уклав ці слова у ваші вуста. Як же легко, напрочуд легко похитнути віру людини у себе. І покликання диявола — скористатися цим і здолати дух людини. Поміркуйте над тим, що ви робите. Поміркуйте.

Марчбенкс (безжально). Я знаю. Я роблю це зумисно. Я сказав, що здатен похитнути вас.

Якусь мить вони загрозливо дивляться один на одного. Потім Морелл віднаходить почуття власної гідности.

Морелл (зі шляхетною ніжністю). Послухайте, Юджине. Я сподіваюсь і вірю, що коли-небудь і ви будете таким же щасливим, як оце я. (Юджин презирливо пирхає, даючи зрозуміти, що для нього це щастя нічого не варте. Морелл, глибоко ображений, стримує себе, виявляючи дивне терпіння, і продовжує спокійно, з неабиякою ораторською майстерністю). Ви одружитесь і докладете усіх зусиль і таланту до того, аби зробити кожний куточок на землі таким же щасливим, як ваш власний дім. Ви будете одним із творців Царства Божого на землі і — хто зна? — можливо, станете будівничим, майстром там, де я залишатимусь лиш скромним ремісником, бо не гадайте, мій хлопчику, що я не здатний помітити у вас, попри ваш юний вік, великі здібності, яких я ніколи не помічав у собі. Мені добре відомо, що саме у поетів божественний дух людини, бог, який живе в ньому, — найбільшою мірою богоподібний. І ви повинні тремтіти від думки про це — від думки про те, що, можливо, саме ви несете важкий тягар великого поетичного дару.

Марчбенкс (без докорів сумління і каяття, з хлопчачою прямотою, що повстає проти красномовства Морелла). Це аж ніяк не примушує мене тремтіти. Радше відсутність цього в інших примушує мене тремтіти.

Морелл (подвоює силу свого красномовства, черпаючи натхнення у щирому почутті й упертості Марчбенкса). В такому разі допоможіть запалити це в них, у мені, але не гасіть. У майбутньому, коли ви будете таким же щасливим, як і я, я стану вашим істинним братом у вірі. Я допоможу вам повірити в те, що Бог створив для нас світ, якому заважає стати раєм лише наша власна нерозсудливість. Я допоможу вам повірити в те, що навіть найменша дещиця ваших зусиль сіє зерна щастя для великих жнив, які усі ми — навіть найбільш нікчемні серед нас — колись закінчимо. І нарешті, останнє, проте не менш важливе, — я допоможу вам повірити в те, що ваша дружина любить вас і щаслива у своєму домі. Ми потребуємо такої допомоги, Марчбенксе, ми постійно відчуваємо велику потребу в ній. Є так багато речей, які можуть примусити нас засумніватися — варто лиш дозволити сумнівам похитнути наш душевний спокій. Навіть у себе дома ми живемо немов у таборі, зусібіч оточеному ворожою армією сумнівів. Невже ви здатні стати зрадником і дозволити їм заволодіти мною?

Марчбенкс (з люттю озирає кімнату). І ось так вона живе у цьому домі? Жінка щедрої душі, яка прагне реальности, правди, свободи. А її тут начиняють метафорами, проповідями, заяложеними фразами, жалюгідною риторикою. Ви вважаєте, жіноча душа може жити вашим проповідницьким даром?

Морелл (уражений). Марчбенксе, з вами мені важко стримувати себе. Мій талант подібний до вашого, позаяк він взагалі має бодай якусь ціну. Цей талант — знаходити слова для божественної істини.

Марчбенкс (запально). Це дар марнослів’я, не більше й не менше! Але ж до чого тут істина? Ваш дар вправно молоти язиком має до неї не більше відношення, аніж гра на катеринці. Я ніколи не був у вашій церкві, але мені випадало бути присутнім на ваших політичних мітингах, і я спостерігав, як ви викликали так званий ентузіазм у зібрання: ви просто доводили людей до такого збудженого стану, що вони поводилися наче п’яні. А їхні дружини дивилися на них і дивувались тому, що ті перетворились на дурнів. О, це давня історія, про неї написано у Біблії. Мені здається, цар Давид з його нападами шаленства був дуже схожий на вас. (Добиває його цитатою). «Але дружина зневажала його у серці своєму...»

Морелл (гнівно). Забирайтесь з мого дому! Ви чуєте? (Загрозливо підступає до нього).

Марчбенкс (задкує до канапи). Дайте мені спокій! Не чіпайте мене! (Морелл щосили хапає його за комір. Марчбенкс зіщулюється, падає на канапу і несамовито кричить). Морелле, припиніть, якщо ви ударите мене, я заподію собі смерть! Я не витримаю цього! (Мало не істерично). Відпустіть мене! Заберіть від мене ваші руки!

Морелл (повільно, з вираженим презирством). Ви жалюгідне, легкодухе щеня. (Відпускає його). Забирайтеся, поки ви зо страху не вчинили істерики.

Марчбенкс (на канапі, задихаючись, проте відчуваючи полегкість від того, що Морелл забрав руки). Я вас не боюся! Навпаки, ви мене боїтеся.

Морелл (спокійно промовляє, стоячи над ним). Та невже?

Марчбенкс (із затятою упертістю). Саме так. (Морелл з презирством відвертається і йде. Юджин схоплюється і йде за ним слідом). Ви вважаєте, якщо я не можу терпіти грубого поводження із собою, якщо (тремтячим голосом) я здатен лиш на те, аби плакати, коли зустрічаюсь із насильством, якщо не можу зняти важку валізу з кеба, як це робите ви, якщо не можу побитися за вашу дружину, як п’яний матрос, — то це означає, що я вас боюся? Помиляєтесь! Якщо мені бракує того, що називають британською мужністю, то мені не властива й британська легкодухість: я не боюся попівських ідей. Я боротимуся з вашими ідеями. Я визволю її з рабського полону, в якому вони тримають її. Я здолаю їх своїми власними ідеями. Ви женете мене зі свого дому, тому що ви не наважуєтесь дозволити їй обирати між вашими і моїми ідеями. Ви боїтеся дозволити мені ще раз побачити її. (Морелл, роздратований, раптово повертається до нього. Юджин мимохіть відскакує і з жахом кидається до дверей). Я кажу, дайте мені спокій. Я іду.

Морелл (з холодним презирством). Зачекайте хвилинку і не бійтеся: я вас не чіпатиму. Коли моя дружина повернеться, вона зацікавиться, чому ви пішли. А коли вона дізнається, що ви більше ніколи не переступите порогу нашого дому, вона захоче почути пояснення, чому це так. Але я не хочу засмучувати її розповіддю про те, що ви поводилися як негідник.

Марчбенкс (повертається, одержимий новим нападом люті). Ви розповісте їй. Ви повинні це зробити. Якщо ви дасте їй будь-яке пояснення, тільки не правдиве, — ви брехун і легкодух. Скажіть їй те, що сказав я: і як ви мужньо й рішуче трясли мене, подібно до тер’єра, що трясе пацюка, і як я увесь зіщулився і перелякався, і як ви називали мене жалюгідним, лякливим щеням і прогнали мене з дому. Якщо ви не розкажете їй, розкажу я. Я напишу їй про це у листі.

Морелл (спантеличено). Навіщо вам потрібно, аби вона про це знала?

Марчбенкс (у ліричному запалі). Тоді вона зрозуміє мене і знатиме, що я розумію її. Якщо ви приховаєте від неї бодай одне слово з того, що було тут мовлено, якщо ви не готові викласти їй правду, як готовий я, — тоді ви знатимете до кінця ваших днів, що вона по-справжньому належить не вам, а мені. Прощавайте. (Йде).

Морелл (надто стривожений). Зачекайте, я не хочу розповідати їй.

Марчбенкс (біля дверей обертається). Якщо я піду, ви повинні сказати їй, чи то правду, чи то неправду.

Морелл (нерішуче). Марчбенксе, часом буває виправдано.

Марчбенкс (різко перебиває його). Знаю: виправдано збрехати. Це буде марна справа. Прощавайте, містере священнослужителю!

Коли Марчбенкс повертається, аби піти, двері відчиняються і входить Кандіда у домашньому вбранні.

Кандіда. Ви ідете, Юджине? (Уважніше придивляється до нього). Господи, ви тільки подивіться на себе — ідете на вулицю у такому вигляді! Ну, зрозуміло — поет. Ти тільки поглянь на нього, Джеймсе! (Бере його за куртку і тягне показати Мореллу.) Поглянь на його комір, на краватку, на його волосся! Таке враження, що вам хтось дав доброго прочухана. (Юджин інстинктивно намагається обернутися і подивитися на Морелла, але вона тягне його назад). Ну ж, стійте сумирно. (Вона застібає йому комір, зав’язує бантом його нашийну хустку і пригладжує йому волосся). Ось так. Тепер ви маєте такий гарний вигляд, що вам краще залишитися поснідати, хоча я й казала вам, що ви не повинні залишатися. Сніданок буде готовий за півгодини. (Вона ще раз поправляє йому бант. Він цілує їй руку). Не пустуйте.

Марчбенкс. Я, звичайно, хотів би залишитись, якщо високоповажний джентльмен, ваш чоловік, нічого не має проти.

Кандіда. Може, хай залишається, Джеймсе, якщо пообіцяє бути хорошим хлопчиком і допоможе мені накрити на стіл?

Морелл (уривчасто). О так, звичайно, йому ліпше залишитись. (Підходить до столу і удає, що розбирає свої папери).

Марчбенкс (пропонує свою руку Кандіді). Ходімо накривати на стіл. (Вона бере його під руку і вони разом прямують до дверей. Уже у дверях він кидає): Я найщасливіший серед смертних.

Морелл. Таким був і я — годину тому.