Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Леді Сісілі (почуваючи ніяковість). Я не можу вам вказати, що ви повинні знищити листи вашої матері.

Брасбаунд. Але чому ж? Адже ви позбавили їх усякого значення! (Рве листи). Ну, що ж, і це теж здається вам утішним?

Леді Сісілі. Це трохи журно, але може, так краще.

Брасбаунд. Лишилася ще одна реліквія — її портрет. (Виймає фотографію з дешевої рамки).

Леді Сісілі (з надзвичайною цікавістю). О, дайте мені глянути! (Він передає їй фотографію. Перш, ніж вона встигає приховати свої почуття, на лиці їй відбивається явне розчарування та огида).

Брасбаунд (саркастично кашлянувши). Гм! Ви чекали кращого. Ну, що ж, ви праві. Обличчя її програє поруч із вашим.

Леді Сісілі (засмучена). Адже я нічого не сказала.

Брасбаунд. Що ви могли сказати! (Бере в неї фотографію; вона мовчки віддає її. Він дивиться на неї, хитає головою і збирається її подерти).

Леді Сісілі (хапаючи його за руку). О, тільки не портрет вашої матері!

Брасбаунд. А якби це був ваш портрет, то хотіли б ви, щоб син ваш зберіг його і показував молодшим та кращим жінкам?

Леді Сісілі (випускаючи його руку). О, ви жахний! Порвіть його, порвіть! (Вона на мить заплющує очі, щоб не бачити, як він це робить).

Брасбаунд (спокійно розриваючи портрета). Вона для мене вмерла. Ще того дня, в замку, й убили її ви. Мені краще без неї. (Кидає клаптики на підлогу). Тепер усьому край! Ви позбавили моє життя тієї мети, що була в мене раніш, але ви не дали мені іншої мети. Я бачу, що ви маєте якийсь секрет, який полегшує вам усі труднощі життєві, але я не досить розумний, щоб збагнути його. Ви скалічили мене, показавши, що, полишений на самого себе, я йду в житті неправдивим шляхом.

Леді Сісілі. О, ні! Нащо ви це говорите?

Брасбаунд. Що інше можу я сказати? Подивіться, що я зробив! Мій дядько не гірший від мене самого, — можливо, навіть, кращий. Бо він розумніший і стоїть вище на громадській драбині. А тим часом я вважав його за якогось казкового лиходія. Моя мати повинна була відкрити очі кожному, але мене вона зробила сліпим. Я дурніший, навіть за п’яницю Джека, бо він здобув свою романтичну брехню з дешевих книжок та інших подібних нісенітниць; я ж здобув те саме з життєвого досвіду. (Хитаючи головою). Це було так брутально, вульґарно! Тепер я це розумію, бо ви мені відкрили очі на моє минуле. Але, яку користь дасть це мені в майбутньому? Що я маю робити? Куди йти?

Леді Сісілі. О, це дуже просто! Робіть усе, що вам подобається. Я завжди цього додержуюсь.

Брасбаунд. Така відповідь мені не годиться. Мені подобається робота, а я її не маю. Ви могли з таким же успіхом заговорити мовою місіонера і запропонувати мені виконати мій обов’язок.

Леді Сісілі (хутко). О, ні, дякую вам! З мене досить розмов про обов’язок, що я їх чула від вас та від Ґоварда. Де були б ви обидва тепер, якби я допустила вас виконати свій обов’язок?

Брасбаунд. У кожному разі, де-небудь були б. А тепер мені здається, що я ніде.

Леді Сісілі. Але хіба ви не повертаєтесь до Англії разом з нами?

Брасбаунд. Та й чого?

Леді Сісілі. Щоб використати всі можливості, які відкриваються перед вами.

Брасбаунд. Які можливості?

Леді Сісілі. Хіба ви не розумієте, що для вас, як для небожа високопоставленої особи, яка має впливові зв’язки та близьких друзів у вищих верствах, можна буде зробити багато, чого ніхто не зробив би для звичайного капітана?

Брасбаунд. А! Але, бачите, я не аристократ. І як більшість бідаків, я гордий. Я не люблю, щоб мною опікувалися.

Леді Сісілі. Нащо ви все це кажете? У тім світі, до якого я належу, до якого тепер належите ви, — у нашім світі вся штука полягає в тому, щоб заручитися опікою. Без цього не зробиш кар’єри.

Брасбаунд. У тім світі, де живу я, людина може керувати кораблем і заробляти собі цим на прожиття.

Леді Сісілі. О, розумію! Ви ідеаліст, людина, що вірить у нездійсненне. У нашім світі такі люди теж трапляються вряди-годи. Проти них можна боротися лише одним способом.

Брасбаунд. Яким саме?

Леді Сісілі. Одруживши їх із панною, що має чималі кошти та палке серце. Ось що їм судилося.

Брасбаунд. Ви відібрали в мене навіть і цю можливість. Невже ви думасте, що після вас я схочу глянути на яку-небудь звичайну жінку? Ви неначе підкорили мене своїй волі, але ви не можете примусити мене, одружитися аби з ким, окрім вас.