Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дрінквотер (тонким голосом). Дякую вам, леді! (Відходить до своїх товаришів і скімлить тихенько).

Редбрук (Дрінквотерові, коли той проходить повз нього). Дурний ти віслюче! (Дрінквотер мовчки хлипає).

Керней. Я гадаю, капітане Брасбаунд, що ви стверджуєте свідчення леді Вайнфліт?

Брасбаунд (хмуро). Так, вони правдиві в тій частині, що про неї йшлася мова.

Керней (нетерпляче). Ви що ж, хочете продовжувати?

Марцо. Вона щось випустила. Араб стріляй мене. Вона доглядала мене. Вона вилікувала мене.

Керней. А що ви за один, дозвольте запитати?

Марцо (охоплений побожним бажанням виявити шляхетність своєї натури). Лише проклятий злодій! Лише проклятий брехун! Проклятий негідник! Вона не леді.

Джонсон (обурений з такої образи англійської аристократії від якогось нікчемного італійця). Що таке? Що ти сказав?

Марцо. Леді не доглядай проклятого негідника. Вона — свята. Вона візьме мене на небо, усіх нас на небо. Ми роби, що хочем тепер.

Леді Сісілі. Нічого подібного, Марцо, хіба що ви дуже добре поводитиметесь. Капітане Керней, о котрій годині, ви казали, ми снідатимемо?

Керней. Ви нагадуєте мені про мої обов’язки, леді Вайнфліт. Човен чекатиме на вас і сера Ґоварда о першій годині дня, щоб одвезти вас на «Сант-Яґо». (Встає). Капітане Брасбаунд, слідство не дає мені жодних підстав затримувати вас і ваших людей. Але я раджу вам на майбутнє супроводити лише поганців. Містере Ренкін, дякую вам від імени Сполучених Штатів за вашу гостинність і запрошую вас на сніданок на корабель о пів на другу. Джентльмени, ми зайдемо до начальника тюрми по дорозі в гавань. (Виходить у супроводі, своїх офіцерів та матросів).

Сер Ґовард (до леді Сісілі). Сісілі, протягом моєї судової кар’єри мені доводилось стикатися з несовісними свідками, а також, на жаль, мушу це визнати, з несумлінними обвинувачами. Але те сполучення несумлінного свідка з несовісним обвинувачем, що мені довелося зустріти сьогодні, мене цілком приголомшило. Ви ошукали правосуддя і зробили мене в цьому своїм співучасником.

Леді Сісілі. Так, і невже ви не раді, що його хоч один раз ошукано? (Бере його під руку, збираючись вийти разом із ним). Капітане Брасбаунд, я повернуся, щоб з вами попрощатися перед від’їздом.

Він похмуро киває головою. Вона виходить разом із сером Ґовардом слідом за капітаном Кернеєм та його екіпажем.

Ренкін (біжить до Брасбаунда й бере його за обидві руки). Я щасливий, що вас виправдано. Я повернуся і поговорю з вами після сніданку. Хай благословить вас Бог! (Хутко виходить).

Брасбаунд та його люди, залишившись самі й користуючись з того, що вони вільні й за ними ніхто не стежить, абсолютно шаліють. Вони сміються, танцюють, обіймають один одного, стають у пари й незґрабно вальсують, по кілька разів сентиментально стискують один одному руки. Лише троє з них зберігають деяке самообладання. Марцо, гордий тим, що успішно виступав під час слідства й виголосив повну драматизму промову, випинає груди, покручує свої ріденькі вуса і стає і в гордовиту позу, піднявши підборіддя, виставивши праву ногу; цим він висловлює презирство до розчулених англійських барбарів, що його оточують.

Брасбаундові очі й вуста, які весь час здригаються, свідчать про те, що й він піддався загальному збудженню. Але він неймовірним зусиллям намагається опанувати себе. Редбрук, звикши вдавати байдужого, цинічно всміхається, підморгує Брасбаундові й, нарешті, знаходить вихід своїм почуттям. Він удає циркового верхівця, махає уявною пугою, підганяючи інших до ще дикіших вибриків. Веселощі доходять кульмінаційної точки, коли Дрінквотер, удруге випущений на волю незаплямованим, починає шалено крутитися, неначе якийсь дервіш, і виконує такий дикий танок, що всі поволі перестають танцювати й не відводять очей від нього.

Брасбаунд (скидаючи циліндр і виходячи насередину кімнати, тоді як Редбрук підводить Дрінквотера, що впав). А тепер час збутися цього поважного головного убору й знову відчути себе чоловіком. Гей, ви всі, ладьтесь стрибати на циліндр вашого капітана.

Ставить циліндр на підлозі і збирається на нього скочити. Це справляє таке надзвичайне враження на його супутників, що він зупиняється, розгублений. Його супутники не лише не ухвалюють його святотатства, але так з нього обурені і вражені, що це впливає на них тверезливо; лише Редбрука надзвичайно бавить їхнє доброчесне обурення.

Дрінквотер. Послухайте, капітане, це недобре. Всьому є певна межа.

Джонсон. Я, капітане, не від того, щоб попустувати, але треба лишитися джентльменом.

Редбрук. Я вважаю за потрібне нагадати вам, Брасбаунде, що цей головний убір належить леді Сісілі. Хіба ви не збираєтесь повернути їй його?

Брасбаунд (підіймаючи циліндра й старанно зчищаючи з нього порох). Це правда, я божевільний. Але все ж таки в цьому убранні вона мене більш не побачить. (Скидає сурдут та жилет). Чи знає хто-небуть із вас, як складати ці речі?

Редбрук. Дозвольте мені, капітане! (Кладе сурдут та жилет на столі і складає їх).

Брасбаунд (розстібуючи комір та сорочку). П’янице Джеку, ти придивляєшся до цих запонок. Я знаю, що в тебе на думці!

Дрінквотер (обурений). Ні, ви цього не знаєте. Нічого подібного! У мене тепер на думці лише самопожертва.

Брасбаунд. Якщо з речей, що належать цій леді, зникне хоч мідна зашпилька, я повішу тебе власними руками на щоглі моєї шхуни, — так, так, навіть під вогнем усього європейського флоту! (Скидає сорочку й лишається в своїй синій фуфайці із скуйовдженим волоссям; пригладжує волосся й вигукує). Тепер я хоч наполовину подібний до людини!

Редбрук. Це жахне сполучення, капітане; від пояса до низу ви нагадуєте церковного старосту, а верхньою частиною тулуба — пірата. Леді Сісілі й розмовляти з вами не схоче в такому убранні.

Брасбаунд. Я зовсім переодягнусь (виходить із кімнати за своїми штанями).