Пригоди бравого вояка Швейка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У той час, як писалися ці висновки, Швейк розповідав своїм співв’язням:

— На Фердинанда вони начхали, а патякали зі мною про різні дурниці. Наприкінці ми один одному сказали, що для нас цієї розмови досить, і розійшлися.

— Я нікому не вірю, — зауважив скоцюрблений маленький чоловічок, на луці якого випадково викопали скелет. — Все це одне шахрайство.

— Але й шахрайство на світі мусить бути, — сказав Швейк, лягаючи на нари. — Якби люди бажали добра кожному своєму ближньому, то незабаром усі б між собою перегризлися.

ШВЕЙКА ВИКИДАЮТЬ З БОЖЕВІЛЬНІ

Описуючи пізніше своє перебування в божевільні, Швейк розсипався в похвалах:

— Справді, не знаю, чого тим придуркуватим не до шмиги, що їх там тримають. Тут людина може качатися голяка по підлозі, вити, як шакал, казитися і кусати людей. Зробив би ти таке десь на вулиці, люди б дивом дивувалися, а в божевільні це як раз плюнути. Там така воля, про яку й соціалістам ніколи не снилося. Кожен може видавати себе і за Господа Бога, і за Діву Марію, і за Папу римського, і за короля англійського, і за найяснішого цісаря або за святого Вацлава[29]. Хоча той, що вдавав із себе Вацлава, був увесь час зв’язаний і лежав голяка в одиночці. Був там і такий, що репетував, ніби він архиєпископ. Той нічого іншого не робив, тільки обжирався і дещо, вибачте, робив, що римується зі словом «обжирався», але там ніхто цього не соромився. А один навіть видавав себе за святого Кирила і Мефодія, щоб одержувати по дві порції. Один пан був вагітний. Він кожнісінького запрошував на хрестини. Багато було там шахістів, політиків, рибалок і скаутів, колекціонерів поштових марок, фотографів-аматорів. Один потрапив туди через якісь старі горщики, які він називав урнами. Іншого постійно тримали у гамівній сорочці, щоб він не міг вирахувати, коли настане кінець світу. Я зустрівся там також із декількома професорами. Один з них безупинно ходив слідом за мною і переконував, що цигани походять від Крконоша[30], а другий доводив, що всередині земної кулі ще одна куля, набагато більша, ніж та, що зверху.

Кожний міг там молоти язиком про все, що йому заманеться, немов у парламенті. Одного разу почали розповідати казки та й побилися, коли з якоюсь королівною трапилася велика біда. Найбільше бешкетував один пан, який видавав себе за шістнадцятий том наукової енциклопедії видання Отто і в кожного просив, аби його відкрили і знайшли гасло «картонажна швачка», бо інакше йому каюк. Втихомирився лише тоді, коли йому одягли гамівну сорочку. З цього він пишався, бо, мовляв, потрапив у палітурний прес і просив, щоб його модно обрізали. Взагалі жилося там, як у раю. Можете собі галасувати, верещати, співати, ридати, мекати, стогнати, стрибати, молитися, перекидатися, лазити рачки, стрибати на одній нозі, бігати кругом, танцювати, тупцювати, сидіти навпочіпки і дряпатися на стіни. Ніхто до вас не підійде і не скаже: «Цього не можна робити, це, пане, непристойно, як вам не сором, ви ж таки культурна людина».

Однак, ніде правди діти, були там і зовсім тихі божевільні. Наприклад, там сидів один вчений винахідник, він завжди колупався в носі і лише раз на день промовляв: «Я щойно винайшов електрику». Та що тут розводитись: було там дуже добре, і тих кілька днів, які я провів у божевільні, належать до найкращих хвилин мого життя.

І справді, вже те, як Швейка зустріли в божевільні, куди його привезли на обстеження з крайового карного суду, перевершувало всі його сподівання.

Насамперед Швейка роздягли догола, потім дали якийсь халат і повели купатися, по-дружньому вхопивши під пахви, причому один із санітарів розважав його якимись жидівськими анекдотами. У ванній занурили його спочатку у теплу воду, а потім витягли і поставили під холодний душ. Це з ним зробили тричі, а потім спитали, як це йому подобається. Швейк відповів, що тут навіть краще, ніж у лазні біля Карлового мосту. Він взагалі дуже любить купатися.

— А якщо обріжете мені нігті і підстрижете, то мені нічого не бракуватиме до повнісінького щастя, — додав Швейк, приязно усміхаючись.

І в цьому пішли йому назустріч. Потім його ретельно обтерли губкою, загорнули в простирадло, віднесли до першого відділення і, поклавши на ліжко, вкрили ковдрою та попросили заснути.

Швейк ще й тепер захоплено згадує про це:

— Уявіть собі, мене несли, в повному розумінні цього слова несли, і я почувався в ту хвилину на сьомому небі.

І дійсно, Швейк заснув сном праведника. Незабаром його збудили і запропонували горнятко молока і булочку. Булочка була вже порізана на маленькі шматочки, і в той час, коли один із санітарів тримав Швейка за обидві руки, другий вмочав шматочки булки у молоко і годував його, як годують галушками гуску. Після цього Швейка взяли під руки і відвели до вбиральні, де попросили його випорожнитися на обидва боки. І про цю чудесну хвилину Швейк оповідає з захопленням. Я не буду повторювати його розповіді про те, що саме з ним робили потім. Наведемо лише такі Швейкові слова: «Один із них при цьому тримав мене в обіймах». Потім його привели назад, поклали до ліжка і знов попросили заснути. Коли ж заснув, то його збудили і відвели в лікарський кабінет, де Швейк, стоячи зовсім голий перед двома лікарями, пригадав перший день славних часів рекрутчини і мимохіть з його уст зірвалося:

— Tauglich![31]

— Що ви сказали? — спитав один з лікарів. — Зробіть п’ять кроків уперед і п’ять назад.

Швейк зробив десять.

— Я ж вам говорив, — зауважив лікар, — зробити п’ять.

— Мені на тих пару кроках не залежить.

Потім лікарі запропонували Швейкові сісти на стілець, і один з них, постукавши його по колінах, сказав другому, що рефлекси зовсім нормальні, але той покрутив головою і сам почав клепати Швейка в коліно, в той час як перший задирав Швейкові повіки і заглядав у зіниці. Після цього вони відійшли від стола і перекинулися кількома латинськими словами.

— Слухайте, ви вмієте співати? — спитав один з лікарів. — Чи не заспівали б ви нам якоїсь пісні?

— Чому б ні, панове, — відповів Швейк, — хоч в мене, правда, немає ні голосу, ані музичного слуху, але для вас я спробую заспівати, якщо вже так хочете розважитися.

І Швейк почав:

— Далі не знаю, — проказав Швейк, — коли хочете, то я заспіваю такої:

— І цієї до кінця не вмію, — зітхнув Швейк. — Знаю ще першу строфу з гімна «Де моя батьківщина»[32], а потім «Як той маршал Віндішґрец[33] і всі генерали рано-вранці до схід сонця війну розпочали» і ще кілька народних пісеньок, як, наприклад, «Сохрани нам, святий Боже...»[34], «Як прийшли ми, гей, до Яромира» і «Вітаймо тисячу разів...»

Лікарі перезирнулися, і один з них запитав Швейка:

— Чи досліджували вже коли-небудь ваш психічний стан?