Пригоди бравого вояка Швейка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я не винний, я не винний.

Ці слова він вигукував і в воротах управління поліції, ці слова повторятиме, коли його везтимуть до карного суду в Прагу, і з тими словами він увійде до своєї тюремної камери.

Вислухавши усі ці страшні змовницькі історії, Швейк вважав за доцільне розтлумачити усю безнадійність їхнього становища.

— Усім нам натруть морди, — почав він свої слова розради, — а те, що ми вийдемо сухими з цієї халепи, така правда, як воша кашляє. Для чого ж тоді поліція, коли не для того, щоб за наші дурні язики дерти з нас лика. Коли вже прийшли такі небезпечні часи, що у ерцгерцогів смалять, як у зайців, то нехай ніхто не витріщає баньки, коли його тягнуть до управління поліції. Все це робиться заради помпи: треба ж Фердинандові перед похороном зробити рекламу. А що нас тут, як чортів у пеклі, то ще й краще, буде веселіше. Коли я ще був на військовій службі, під замком не один раз сиділа половина роти. Отаких невинних, що їх засудили ні за цапову душу, було й було. Та не лише на військовій службі, а й у судах. Пам’ятаю, раз засудили одну бабу за те, що вона задушила своїх новороджених близнят, хоч вона присягалася, що не могла задушити близнят, бо у неї народилося лише одне дівчатко, яке їй вдалося задушити безболісно, ані пискнуло. Проте її все ж засудили за подвійне вбивство. Або той невинний циган в Забеглінах, що вдерся вночі під Різдво до маленької крамнички. Він клявся й божився, нібито хотів лише зігрітися, — та лисого батька йому це допомогло. Коли вже суд вхопить щось у свої руки — гаплик. Погано, але так і мусить бути. Хоч не всі люди такі негідники, як можна про них думати, та спробуй відрізнити порядного від пройдисвіта, особливо сьогодні, в такий важкий час, коли ухекали цього Фердинанда. Колись, як я ще служив у війську в Будейовицях, у лісі, за полігоном, застрелили пса, а той пес належав панові капітану. Той, коли дізнався про це, викликав нас усіх, вишикував та й каже: нехай вийде з шеренги кожний десятий! Я, зрозуміло, теж був десятий. Ми виструнчилися, наче жердини проковтнули, стоїмо, ані кліп. А капітан ходить довкола нас і горлає: — Ви падлюки, волоцюги, нікчеми, плямисті гієни! За цього пса вас усіх треба в карцер запхати, січки з вас наробити, постріляти, живцем поварити. Я з вами церемонитись не буду: чотирнадцять днів ніхто ані кроку з казарми. — Так от бачите, тоді йшлося про собацюгу, а тепер про пана ерцгерцога, отже, тут треба такого страху нагнати, щоб ця жалоба була чогось варта.

— Я не винний, я не винний, — твердив наїжачений пан.

— Ісус Христос теж був не винний, — сказав Швейк, — проте його розіп’яли. Ніколи, ніде і нікого не цікавила доля якоїсь безневинної людини. «Maul halten und weiter dienen»[17], як казали нам на військовій службі. Це найпевніше і найкраще.

Швейк ліг на нари і спокійно заснув.

Тим часом привели ще двох. Один з них був босняк. Він ходив по камері, скрипів зубами і через слово матюкався: «Jebemti dušu». Боснійця непокоїла думка, що в управлінні поліції пропаде його кошик з крамом.

Другий новачок був шинкар Палівець. Він, помітивши знайомого Швейка, збудив його і трагічним голосом вигукнув:

— І я вже тут!

Швейк сердечно потиснув йому руку і сказав:

— Дуже радий. Я знав, що той пан дотримає слова, коли вам казав, що за вами теж прийдуть. Така точність надзвичайно добра річ.

Однак пан Палівець зауважив, що така точність гівна варта, і пошепки запитав Швейка, чи решта цих замкнених панів, бува, не злодії, бо, мовляв, йому як крамареві це могло б зашкодити. Швейк пояснив, що всі, крім одного, замкненого за спробу вбивства селянина з Голиць з метою грабування, належать, завдяки ерцгерцогові, до їхнього товариства.

Пан Палівець образився і запротестував — він, мовляв, тут не через якогось ідіотського ерцгерцога, а через самого найяснішого цісаря. Це всіх дуже зацікавило, і він розповів про те, як мухи обпаскудили найяснішого монарха.

— Загидили його бестії, — докінчив він розповідь про свої прикрі пригоди, — та ще й мене самого довели до криміналу. Я цього тим мухам не подарую, — додав він погрозливо.

Швейк знову заснув, але ненадовго, бо за ним прийшли, щоб відвести на допит.

Отже, піднімаючись по сходах до третього відділку на допит, Швейк ніс свій хрест на Голгофу, сам не помічаючи свого мучеництва.

Уздрівши табличку, що плювати на сходах заборонено, він попрохав у поліцая дозволу плюнути в плювальницю і в сяєві своєї простоти вступив до канцелярії зі словами:

— Добрий вечір вам, панове, всім разом і кожному зокрема.

Замість відповіді хтось добре штурхонув його під ребра і підштовхнув до стола, за яким сидів пан з холодним чиновницьким обличчям, риси якого свідчили про звірячу жорстокість — мовби він щойно зійшов з сторінок книжки Ломброзо[18] «Про типи злочинців».

Він кровожерливо глянув на Швейка і сказав:

— Не робіть ідіотської міни.

— Це від мене не залежить, — серйозно відповів Швейк. — Мене з військової служби списали за ідіотизм, і особлива комісія офіційно визнала ідіотом. Я офіційний ідіот.

Подібний до злочинця пан клацнув зубами.

— Те, в чому вас звинувачують, і всі ваші вчинки свідчать, що у вас усі клепки на місці.

І він нарахував Швейкові цілу низку різних злочинів, починаючи з державної зради і закінчуючи образою його величності і членів цісарського дому. В центрі тієї групи злочинів виблискувало схвалення вбивства ерцгерцога Фердинанда, звідки виходила парость з новими злочинами, серед яких особливо вирізнялося підбурювання до бунту, оскільки це сталося в публічному місці.

— Що ви на це скажете? — тріумфально спитав пан із звірячими рисами обличчя.

— Цього й справді багато, — невинно відповів Швейк, — а що забагато, те шкодить.

— Ось бачите, самі погоджуєтесь.

— Я погоджуюся з усім, бо строгість мусить бути, без строгості ніхто ніколи нічого не зробить. Наприклад, як я служив у війську...