Пригоди бравого вояка Швейка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не дивіться так по-ідіотськи.

Однак він зараз же перейшов на ласкавіший тон:

— Нам, безперечно, дуже прикро тримати вас у тюрмі, і можу вас запевнити, що, на мій погляд, ваша провина не така вже й велика, бо нема сумніву, — при ваших незначних розумових здібностях, вас на це підмовили. Скажіть мені, пане Швейк, хто, власне, вас наштовхує на такі безглузді витівки?

Швейк кашлянув і відізвався:

— Даруйте, але про жодні безглузді витівки я нічогісінько не знаю.

— А чи ж це, пане Швейк, не безглуздя, — прозвучав удавано батьківський тон,— якщо ви, згідно з рапортом поліцая, який вас сюди привів, викликали збіговисько народу перед розклеєним на розі маніфестом про війну і підбурювали народ вигуками: «Хай живе цісар Франц Йосиф! Цю війну ми виграємо!»

— Я не міг байдуже на це дивитися, — заявив Швейк, втупивши свої добрі очі в обличчя інквізитора. — Та піді мною аж жижки затремтіли, коли я побачив, як усі читають цей маніфест про війну, а радості мов шилом юшки вхопили. Ні вигуків «хай живе», пане раднику, ні «ура», — мовчать, як дупа в гостях. Та невже ж старий вояк дев’яносто першого полку міг спокійно на таке дивитися? То я й вигукнув так, як ви кажете. І ви на моєму місці, я певен, зробили б те ж саме. Якщо війна, то її треба виграти, і треба конче кричати: «Хай живе найясніший цісар!» А як же ж інакше?

Припертий до стінки чорно-жовтий хижак не витримав погляду невинної овечки Швейка, опустив очі на службові папери й сказав:

— Я цілком зрозумів би ваше захоплення, коли б воно проявилося за інших обставин. Самі однак добре знаєте, що вас вів поліцай, і тому такий патріотичний вигук міг і мусив здатися громадянам скоріше іронічним, ніж серйозним.

— Якщо когось веде поліцай, це важка хвилина в житті людини. Але коли людина навіть у таку важку хвилину не забуває, що саме треба робити в часи війни, то, думаю, така людина не така вже й погана.

Чорно-жовтий хижак загарчав і ще раз поглянув Швейкові у вічі. Швейк відповів йому теплим поглядом невинних, м’яких, скромних і ніжних своїх очей.

Хвилину обидва пильно дивилися один на одного.

— Дідько вас бери, Швейку, — сказали нарешті чиновницькі бакенбарди, — але знайте — ще раз потрапите сюди, я вас взагалі ні про що більш не питатиму, а помандруєте прямо до військового суду на Градчанах[40]. Зрозуміли?

Чиновник не встиг опам’ятатися, як Швейк підскочив до нього, поцілував у руку і сказав:

— Хай вам Бог заплатить за все! Якщо ви потребуватимете колись чистокровного песика, будьте ласкаві звернутися до мене. Я торгую псами.

Ось так Швейк опинився знову на волі і на дорозі додому.

Він роздумував, чи не зайти ще до кнайпи «Під келихом», і врешті-решт відчинив двері, через які недавно вийшов у супроводі агента Бретшнейдера.

У пивній панувала могильна тиша. Там сиділо кілька відвідувачів і між ними паламар костелу св. Аполлінарія. Обличчя їхні були похмурі.

За шинквасом сиділа шинкарка Палівцева і тупо дивилася на пивні крани.

— От я й повернувся, — весело промовив Швейк, — дайте мені кухоль пива. А де наш пан Палівець? Уже вдома?

Замість відповіді Палівцева почала плакати і, захлинаючись на кожному слові, простогнала:

— Дали... йому... десять... років... тиждень тому...

— Он воно як, — сказав Швейк. — То він уже на сім днів має менше.

— Він був такий обережний, — плакала Палівцева. — Він цим завжди хвалився.

Відвідувачі пивнички вперто мовчали, немовби тут і досі блукав дух Палівця і радив їм бути ще обережнішими.

— Обережність — мати мудрості, — сказав Швейк, сідаючи до столу і беручись за кухоль пива, у піні якого утворилися дрібні дірочки: це впали сльози пані Палівцевої, коли вона несла пиво Швейкові. — Нинішні часи такі, що бережи вуха, щоб не вкусила муха.

— Вчора у нас було два похорони, — звернув розмову на інше паламар святого Аполлінарія.

— Мабуть, хтось умер, — сказав другий відвідувач. Третій спитав:

— А похорони були з катафалком?

— Цікаво знати, — сказав Швейк, — як виглядатимуть похорони військових під час цієї війни?