Пригоди бравого вояка Швейка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— На військовій службі, — урочисто і гордо відповів Швейк. — Мене, панове, лікарі офіційно визнали вродженим ідіотом.

— Мені здається, що ви симулянт, — розкричався на Швейка другий лікар.

— Ніякий я не симулянт, панове, — боронився Швейк. — Я найсправжнісінький ідіот, можете перевірити це в канцелярії Дев’яносто першого полку в Чеських Будейовицях або в команді в Карліні.

Старший з лікарів безнадійно махнув рукою і, вказуючи на Швейка, сказав до санітарів:

— Поверніть цій людині одяг і передайте його до третього відділення у першому коридорі, а потім один з вас хай повернеться і віднесе всі його документи до канцелярії. Та скажіть, аби там довго не длялися, щоб ми його якнайшвидше здихались.

Лікарі ще раз кинули вбивчий погляд на Швейка, який шанобливо задкував до дверей і чемно кланявся. На запитання одного із санітарів, що це за дурощі, він відповів:

— Я ж не одягнений, зовсім голий, і не хочу тим панам показувати нічого такого, що б дало їм привід подумати, буцімто я нечемний або грубий.

Відколи санітари дістали наказ повернути Швейкові його одяг, вони більше вже про нього не піклувалися, а звеліли одягатися, і один з них відвів його до третього відділення.

Поки в канцелярії оформляли документи про виписку з божевільні, Швейк мав нагоду протягом кількох днів робити свої глибокі спостереження. Розчаровані лікарі встановили діагноз, що він — недоумкуватий «симулянт».

Оскільки Швейка виписали перед обідом, виник невеликий скандал.

Швейк заявив, що коли вже когось і випихають з божевільні, то не мають права випихати без обіду.

Скандальну сцену припинив викликаний швейцаром поліцай, який відвів Швейка до поліцейського комісаріату на Сальмовій вулиці.

ШВЕЙК У ПОЛІЦЕЙСЬКОМУ КОМІСАРІАТІ НА САЛЬМОВІЙ ВУЛИЦІ

Після гарних сонячних днів у будинку для божевільних над Швейком знову нависла чорна хмара. Інспектор австро-угорської поліції Браун влаштував зустріч Швейкові з жорстокістю римських катів доби наймилішого імператора Нерона. Так само жорстоко, як вони у свій час говорили: «Киньте цього негідника, християнина, левам», — інспектор Браун сказав:

— Киньте його за ґрати!

Ані слова більш, ані слова менш. Лише очі пана поліцейського інспектора Брауна заяскріли при цьому особливою протиприродною насолодою.

Швейк вклонився і з гідністю промовив:

— Я готовий, панове. Думаю, що «за ґрати», означає в камеру, а це не так вже й погано.

— Ви не надто в нас розперізуйтесь, — зауважив поліцай, на що Швейк відповів:

— Я дуже скромна людина і буду вдячний за все, що ви для мене зробите.

В камері на нарах в апатичній позі сидів у задумі якийсь чоловік. Він, як по його очах було видно, не вірив у те, що скреготіння ключа в дверях може означати для нього вихід на волю.

— Моє шанування, добродію, — сказав Швейк, сідаючи біля нього на нари. — Чи не знаєте випадково, котра година?

— Я вже живу поза царством годин, — відповів замислений чоловік.

— Тут непогано, — продовжував розмову Швейк. — Ось і нари зроблено з гладенько обструганого дерева.

Серйозний панок не відповідав. Він встав і почав швидко ходити по невеличкому просторі між дверима і нарами, немовби поспішаючи щось врятувати.

Швейк тим часом з цікавістю оглядав написи, видряпані на стінах. В одному з них якийсь в’язень обіцяв небові війну з поліцією не на життя, а на смерть. Текст проголошував: «Начувайтеся! Влетить і вам». Інший в’язень написав: «Чхав я на вас, півні!»[35] Інший просто стверджував факт: «Я тут сидів 5 червня 1913 і зо мною поводилися пристойно. Йозеф Маречек, крамар з Вршовіц». Але був тут і напис, що вражав своєю глибиною думки: «Змилосердься, великий Боже...» — а під цим: «Поцілуйте мене в ср...». Букви «ср...» були, однак, перекреслені, а збоку написано великими буквами «ФАЛДУ». Поряд якась поетична душа написала вірша:

Ой сиджу я під вербою та й біля потоку, та й згадую із журбою свою чорнооку.

Панок, що бігав між дверима і нарами, немов на змаганні з марафонського бігу, нарешті зупинився, задиханий, знову сів на своє місце, стиснув голову в долонях і раптом заволав на все горло:

— Випустіть мене!.. Ні, вони мене не випустять, — промовив він сам до себе. — Не випустять, та й годі. Я тут уже з шостої години ранку.