Русалонька із 7-В та загублений у часі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Перше місце можна б і дати!

— Ку-ку! Привіт! — пролунало із-за паркану.

Вслід за вітанням у дірку пролізла рум’яна кучерява дівчинка років дванадцяти.

Раніше Софійці щастило на знайомства із людьми, котрі вилазили переважно з кущів. Дірка в паркані — вже щось новеньке.

— Ти намалюва’? Гарно! — Дівчинка зупинилась поруч із Софійкою над малюнком.

— На жаль, це малював хтось інший…

— Скільки вже тут було тих конкурсів «Літо і дру’» — вперше бачу, щоб аж так…

— Ти — з Леськовичів? А хіба місцевим у таборі можна?

— Зі мною вже змири’! Тільки вечір — я вдома повправляюсь і сюди! Вже не одну зміну зустрічаю і проводжу… Не одних друзів… Хочеш, тепер дружитиму з тобо’? Я — Віта.

— Я — Софійка, але…

Хіба так просто можна зробитися друзями?

— О, ти гля’, який симпатичний котик! — підбігла Віта до Софійчиного малюнка.

— Мій!.. — зашарілась дівчинка і вирішила, що дружба нашвидкуруч в окремих випадках таки можлива. Навіть між дівчатами. — То які в нас плани на цей вечір?

5. Річкове диво

Уночі накрапав дощик, і малюнки на асфальті розпливлись барвистими патьоками. Всі журились і бідкались.

Софійка так марно вишукувала на сірому тлі образ коханої Чорнобілки, що навіть перестала думати про «Місячну сонату». Цієї-бо ночі мелодія знов стелилась над околицями: так само після кількох невдалих початків, так само після невправних школярських гам. Тільки й того, що крізь шум водяних крапель чулася набагато слабше. Хоча, може, то Софійці вже снилось? Потомлені, всі цієї ночі спали справді як на дощ!

Із сумом споглядала залишки вчорашнього квіткового пейзажу.

— Нічого, новий намалюю! — скрушно махнув рукою… вже знайомий з учора опецьок!

— Як? Це ти так гарно малюєш? Аж не віриться! Ну… На перший погляд ти не схожий на художника!

— А на кого схожий?

Не признається ж йому, що схожий швидше на якогось м’ясника, ніж на пейзажиста! Софійка для того надто вихована! Тому обійшлася чемним:

— Хіба що сонце у тебе трішечки кривувате!

— Та-а-а, дрібниці! — скептично зміряв дівчину її ж учорашнім поглядом.

— Але… зажди! Розкажи, як це в тебе виходить. І чому квіти й дерева? Адже тема була — друзі?

— Ти ще не з’ясувала в своєму житті, що саме квіти й дерева і є найвірнішими друзями? — іронічно запитав хлопчина (потім з’ясується, що його звуть Павликом) і пішов геть.

Хм, який… який неввічливий!

Ура! Сьогодні їхній загін іде на річку! Досі нагода поплавати випадала тільки в Половинчику. Та й то, скільки там того Відьминого ставка — старій жабі по коліна! Тут же, кажуть, розкішний ставок!

Софійка бризкалась і пірнала, як навіжена. У-у-ух-х-х, краса! А дно яке — пісочок!.. У-у-ух-х-х, яка приємна водичка!

— Плаваєш, як русалка! — захоплено, аж заздрісно пищали дівчата й вигукували хлопці. Відтоді як Софійка намалювала сонячне коло, вона стала популярною.

Русалка! Щось приємно кольнуло біля серця. Вона ж і є Русалкою! Русалка! Русалонька!..