Русалонька із 7-В та загублений у часі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Аж сама подивувалася власній музичній кмітливості:

— Так-так, «Місячна соната»!

Місяць, котрий догори ногами був би схожий на перший Ростиків зуб, тепер відповів Софійці півмісяцем своєї молодої усмішки.

«Щастить же мені на ці місячні ночі!» — зраділа подумки. Адже віднедавна вже їх не боялась. Навіть коли повня.

Весь «НатАлінОляДашІлонаРит…» корпусу номер чотири спав. І не бачив, як у довгастому проході між ліжками танцювала під далеку мелодію худенька дівчинка з розпущеним волоссям.

Може, то танцювала русалка?

3. Злети і падіння — день наступний

Ох, і занудна ця Алла Іванівна! Ледве ублагала її відпустити на пошту. І то: наказала йти не під час, а після обіду. І не самій, а з кухаркою, що якраз вирушає до магазину по продукти.

Тим часом у таборі проводився конкурс малюнка на асфальті, у якому Софійка ненароком ще й відзначилась. Хоча починалось усе не так уже й гладко.

Тема: літо і дружба. Не дуже розженешся! Ну, квіточки, метелики як представники літа — це простіше. А друзі? Софійка вперше виявила, що не має подружок. А малювати всяких хлопців на зразок Сашка — не так зрозуміють.

Врешті-решт зобразила Чорнобілку.

— Який симпатичний песик! — запищали дівчата, з’юрмившись над юною художницею.

От і дружи з такими! Що того не зрозуміли б, що цього…

Зате коли Алла Іванівна попросила намалювати по центру сонце, Софійка перевершила всіх.

Бо хто не брався, у кожного сонце виходило якимось кривобоким. А вона присіла, обкрутилась навколо себе, тримаючи крейду у витягнутій руці. От вам коло — рівнісіньке!

Всі тільки ахнули.

— Молодець! — похвалила вожата. — А тепер протягнімо від нього промінці до окремих картинок! Усі ми — діти Сонця! Вийдуть справжні Літо і Дружба!

Захоплено кинулись проводити промені.

— А ти винахідлива! — почула біля себе голос.

Ой, який опецьок! Бідолашний! Чому він не худне? За нього ж ніхто заміж не схоче!

Змірявши сердегу співчутливим поглядом, усе-таки спромоглась на ввічливе:

— А-а-а, дрібниці.

Коли оголошували переможців, серце тривожно затріпотіло.

— Перемогла… — При цих словах старшої вожатої Софійка скромно опустила голову і підготувалася ступити крок. Яким буде приз? Набір олівців? Альбом для фотографій? А може… мобілка, може?

— Перемогла… дружба-а-а! — радісно вигукнула старша вожата.

Всі трохи ніяково загули: видко, не лише Софійка приміряла на себе лаври. Такої суперниці не сподівався ніхто…

І призів нікому не довелося вручати!

Табір містився на околиці мальовничого села Леськовичі. Тож до пошти далеченько.

Вкидала конверта у скриньку з особливою пильністю.

— У вас, мабуть, є школа мистецтв? — Софійка не була дурна й чудово розуміла, що варто замилити очі хитрій поштарці, яка прикидається, ніби дуже зайнята якимись бандеролями.