Білий домініканець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Єдина наша надія в тому, що Великий Білий Мандрівець, який спускається в нескінченність з вічності, зможе розбити наші кайдани.

Але ніколи більше не побачать вони Червоної Книги. Хто зміг зазирнути в неї, той вже ніколи не залишить по собі тіла: він підносить земну матерію в духовні небеса і там розпускає її.

Так долучається він до Великого чину Божественної Алхімії: він перетворює оливо на золото, обертає нескінченне у вічність…

А тепер послухай про таємницю духовного дихання.

Червона Книга зберігає тільки для того, хто являє собою «Корінь» або «Вершину», «Гілки» не знають її, коли ж ні, то вони б миттю висохли і відпали від стовбура.

Хоча і їх проймає Велике Духовне Дихання (бо, як може обійтися без нього навіть найменше створіння), проте проймає воно їх як бадьорий вітер, не вщухаючи. Тілесне дихання — це лише відблиск Духовного в зовнішньому світі. Втім, у нас воно має застигнути, поки, не перетворившись на полиск, не пробіжиться всіма вузликами тілесного організму і не увіллється у Велике Світло. Тобі ніхто не розтовкмачить, як це відбувається. Це має корінь у найтоншій інтуїції.

У Червоній Книзі написано «Тут сховано ключ до будь-якої магії. Тіло не голінне ні до чого, Дух може все. Відкинь усе, що є тілом, тоді твоє «Я», повністю заголившись, почне дихати, як чистий Дух.

Хтось починає так, хтось інакше, залежно від тієї релігії, в якій йому судилося народитися. Один палко прагне до Духа, інший сповнений твердого відчуття впевненості в тому, що походить від духа і лише плоть його належить землі. А хто не визнає жодну віру, але твердо тримається узвичаєнь, той, хоч що він робить, бодай якусь витребеньку, увесь час подумки повторює: «Я роблю це з однісінькою метою, щоб дихнув на всі груди духовний елемент в мені, дихнув свідомо».

І як тіло у невідомий тобі спосіб перетворює на іншу субстанцію земне повітря у твоїх грудях, так дух незрозумілим чудом якимось загортає тебе, немов у пурпуровий королівський плащ, у своє власне дихання — мантію довершеності.

Поволі він проходить у все твоє тіло, проте значно глибше, ніж у звичайних людських істот, тобто куди б не сягнуло це дихання, будь-яка кінцівка внутрішньо оновлюється й однині служить іншій меті, ніж раніше. Потім ти зможеш керувати потоком дихання, як схочеш. «Ти зможеш навіть Йордан повернути назуспіт», як про це сказано у Святому Письмі.

Ти зможеш зупинити серце, змусити його битися швидше або повільніше, вплинувши у такий спосіб на долю свого тіла. І книга смерті відтепер не має для тебе сили. У кожного виду мистецтва — свої закони, у коронації — свій шарм, у меси — свій ритуал, і все, що росте і розвивається, вирізняється особливим перебігом. Перше, що ти маєш розбудити в своєму новому тілі за допомогою цього дихання, — це права рука.

Коли дихання дійде до твоєї плоті і крові, ти повинен перше вимовити два звуки творення «І» і «А». «І» — це «ігнес», тобто «вогонь», а «А» — це «аква», що у перекладі значить «вода».

Не існує нічого, що не було б зроблено з вогню і води.

Коли подих дійде до твого вказівного пальця, він застигне і нагадуватиме латинську літеру «І». Традиція називає це «випалюванням, або ж кальцинацією кісток». Коли подих досягає великого пальця, той застигає, відводиться вбік і на пару зі вказівним утворює літеру «А». Тоді переказ розповідає, що з твоєї руки б’ють потоки «живої води».

Якщо людина помирає, перебуваючи на цій стадії духовного відродження, десниця її вже не потліє до божого суду.

Коли ж покладеш ти цю пробуджену руку на свою шию, вода життя заструменіє по всьому твоєму тілу, а покинеш грішну землю у цьому стані, — все твоє тіло уникне тління, як мощі християнських святих.

Але перше ти маєш розпустити своє тіло!

Для цього треба зваритись у водах, розігрітих внутрішнім вогнем, і цей процес, так само, як і процес духовного відродження, має йти своїм порядком.

Цього разу я справлю цей обряд над тобою, перш ніж тебе залишити.

Я почув, як мій предок закрив книгу. Він устав і знову поклав свою руку з відігнутим великим пальцем мені на шию.

Мене пройняло відчуття, нібито хтось з голови до ніг обілляв мене крижаною водою.

«Коли я зачну свою поранку, на тебе нападе лихоманка, і ти знепритомнієш, — сказав він, — тож слухай зараз, поки ще не поглух. Те, що я роблю з тобою зараз, — це те, що ти робиш сам з собою, бо є лише я, а тебе не існує.

Ніхто інший, окрім мене не зможе зробити цього з тобою, але й тобі одному не до снаги виконати це. Я маю бути поруч, бо без мене ти тільки половина «Я», так само, як і я без тебе хіба половина «Я».

Тільки так можна вберегти таємницю переісточення від надужиття суто звіролюдьми.

Я відчув, як предок поволі розслабив великий палець, потім швидко провів вказівним тричі зліва направо по моїй шиї, наче хотів перерізати мені горлянку.

Жахливий, різкий звук, наче якесь високе «І», шмагнув мене, обпалюючи все тіло.

Мені здалося, що полум’я вирвалося з мене навсібіч.

«Не забудь: те, що зараз діється, і все, що ти зараз робиш і що переживаєш, вершиться лише в ім’я розпускання тіла!» — почув я востаннє голос мого першопредка Христофора, що виходив ніби з-під землі.

Відтак рештки моєї свідомості спопелив жар лихоманки.

Офелія