Львів. Пані. Панянки (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Не поїду я до ніякого Марка Лукича. По-перше, ми не представлені одне одному, по-друге, я з дороги, мені треба переодягнутися, відпочити, дати раду з речами. Надіюсь, Миколо Карповичу, ви знаєте, де в цьому місті розташовано готель.

– Добре, згоден, спочатку завеземо речі, а до Кропивницького потому.

На них чекала бричка з візником, кремезним чолов’ягою в темній свитці, теплій зимовій шапці.

Тимчасове помешкання справило гарне враження: чисто, затишно, постояльців небагато, тихо. У номері три кімнати – дві спальні та вітальня, на вікнах – оксамитові штори. Микола Карпович заніс валізи, картонки, саквояж і залишився у вітальні, доки в своїй кімнаті Марія почала відкривати валізи та шукати сукню для візитів.

– Люба Маріє Костянтинівно, навіщо ці китайські церемонії? Ніхто на вашу сукню й уваги не звертатиме, найголовніше – ви приїхали, наша зірка. Марко Лукич чекає на нас, то ви, будь ласка, покваптеся. Там і повечеряємо, – голосно говорив Тобілевич, щоб було чути крізь двері.

– Я не збираюсь, шановний Миколо Карповичу, нікуди їхати. Повечеряю з Ганною Григорівною.

– Ви – як мала дитина, слово честі! Я вам півгодини пояснюю, що на вас чекають, завтра вже репетируємо з вами. Марко Лукич чекає на вас, а ви знову – за рибу гроші!

Невідомо, чим би закінчилася ця суперечка, якби не втрутилася Ганна Григорівна:

– Маріє, любесенька, навіщо діло відкладати, сьогодні й вирішите, підходяща для тебе справа, чи назад поїдемо. Тут свої панські звички треба забувати, назвався грибом – лізь у кошик.

Кропивницький жив недалеко від готелю у своєї старої тітки, що здавала кімнати акторам і акторкам. На вигляд, звичайний ошатний будиночок, а насправді виявився справжнім осищем, зі своїм чудернацьким уставом, відсутністю і натяку на делікатність та підтримку. Саме в ньому Марія вперше побачила зворотний бік акторського життя з божевільною заздрістю, підступами, брехнею і бажанням за будь-яку ціну усунути конкурентку.

Вони йшли довгим темним коридором, а з відчинених дверей виглядали цікаві очі, за спиною чулось хихикання і голосне шептання. У великій залі було два чоловіки. Один, років сорока, кремезний, із широким обличчям, щось писав за столом, другий, мугикаючи, награвав на фісгармонії якусь мелодію.

– Марія Костянтинівна Хлистова, прошу любити й шанувати.

Чоловік за столом підняв голову, присипав аркуш піском, щоб підсушити чорнило, і неквапом піднявся. Але співак його випередив, він уже галантно, але трохи розв’язно цілував жінці руку:

– Соліст опери Стоян-Свєтлов, – і додав зі смішною гордістю: – Тенор.

Кропивницький демократично потис руку, було б кумедно, якби й він, маючи вигляд сільського мужика, і собі заходився шаркати ніжкою з поцілунками. А от перше питання Марію приголомшило:

– Українською мовою пані володіють?

– Володію, але більше року жила в Фінляндії, ви це знаєте, там мені не було з ким українською спілкуватися, може, що і призабула. Не можу сказати, що досконало володію. Тепер вони сиділи на софі, майже поруч, і жінка розгледіла і палаючі розумні очі, і густе волосся, й офіцерську осанку цього «майже мужика».

– Може, ви і читати не вмієте? – вів далі своє Кропивницький.

– Ні, читати вмію.

Подав «Кобзаря» Шевченка:

– Будь ласка, читайте.

Розгорнула книгу навмання, почала читати. За дверима пролунав жіночий сміх. Чомусь відчула себе приниженою цим недоречним екзаменом. Замовкла ображено. Сміх повторився. Тенор підскочив, щось тихо сказав і щільніше зачинив двері.

– Микола каже, що у вас і голос є. Проспівайте.

– Я не розумію… Це екзамен? Але я не готувалася до нього, я щойно з дороги, втомилася, у такому стані й «задовільно» не матиму!

– Ну-ну, заспокойтесь, будь ласка, сідайте. На фісгармонії ви граєте?

– Хіба і це входить у мою програму?

– Нічого, нічого. Сідайте і заграєте. Ви вмієте прясти на прядці?

– На прядці вмію.

– От і добре! Ви ногами перебирайте, як на прядці. Марія не витримала й розсміялася, усміхнувся й Марко Лукич, скованість, роздратування, напруга зникли. Підійшла до інструмента, почала перебирати ноти, пощастило – побачила романс для тріо «На севере диком», знайомий, колись співала. Але одразу поставила умову:

– Сама співати не стану. Панове нехай приєднуються, тенор з баритоном.